Невже ти народився, чоловіче,
щоб зазирати в келію мою?
Невже т в о є життя тебе не кличе?
Чи ти спізнав життєву путь свою
на цій безрадісній сумній роботі,
де все людською мукою взялось?
Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі,
твоїм нещастям серце пойнялось
моє недужне. Ти ж — за мене вдвоє
нещасніший. Я — сам. А ти — лиш тінь.
Я є добро, а ти — труха і тлінь,
а спільне в нас — що в'язні ми обоє
дверей обабоки. Ти — там, я — тут.
На порізнили мури, як статут.



.....