Анатолій Свидницький - Люборацькі (сторінка 16)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.docx)Anatoly_svidnicky_luboracki.docx305 Кб3568
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2)Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2702 Кб3928
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf)Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf5158 Кб3518
                Зітхнула дівчина й злізла. Паніматка казала Митрові з'їхать з дороги, дати коням пашні, і строго-настрого наказала від брички не відходити: в ногах там були складені то сорочки для Масі, тощо. Та ще це байдуже, — на бричці зоставались різні горнята: то з повидлами, то з конфітурами, — себто варення, — то з медом, з маслом; то курчата, то хрущики, то сухарики тощо, — все, що мати для Масі з дому набрала, щоб дитина не мліла голодом в чужині, так щоб хто не пожив без Масі, — он що!

               

                Оттак розпорядившись, обтріпала мати дочку від пилу, а дочка матір, й потягли в двір. Люборацька вже і шаллю застелилась.

               

                Може думаєте, що дітвора сипнула з хати зустрічати новобранку-товаришку, як то бува з школою? Може хто вийшов зустріти паніматку? Ніт! Зійшла вона з дочкою на рундук, поторгала дверима, — ні духу не чути; ще раз поторгала та й каже: «нема нікого». І вернулись до брички.

               

                Гірко ту мову розказувати, яку вели мати з дочкою, бо й своє лихо згадається, а за лихо... та цур йому!.. Мати згадувала своє дівування, і рівняла давнину до теперішнього; а дочку в село манило, між дівчата, і жаль їй було, що теперішній світ так відмінився від давнього, як ще бабуня її дівочила. І сплакнула Мася. Зітхнув Митро, бо слухав, аж рота роззявив, і так подивився, що паніматка й здогадалась, що він хотів щось сказати, і запитала:

               

                — Що ти хотів говорити?

               

                — То я собі так, — озвавсь Митро.

               

                — Та говори-бо, чого ти?

               

                — То я... теє... то я так собі, — каже хлопець, чухаючись.

               

                — Та кажи-бо!

               

                — Їдьмо додому! — каже Митро.

               

                — От тобі й дурень, — озвалась паніматка. — А Мася ж?

               

                — Візьмім додому, — каже Митро.

               

                — А для чого ж ми возили її сюди?

               

                — Та що! — каже Митро. — Бачите, їмосць, — додав, — вас у нас в селі поважають, бо ви таки найстарші між жінками, — сказано: попадя, паніматка, всьому селу мати; і ви не держите мужички за ворітьми, а тут самі на сонці печетесь, їдьмо! тут нема правди. І коні тупають, — далі каже, — муха, значить, тне.

               

                Не мала паніматка часу відказати на то орацію, бо надійшла молодиця звідкільсь, така розкішна з себе, та рум'яна, в швабській сорочці, в цицовій спідниці і на голові хустка здорова замість намітки. Це знак, що вона коли не некрутка, то покритка.

               

                — Чи не до учительки? — поспитала вона і якось так глянула на Масю, наче почувалась старшою за ню.

               

                — До учительки ж, — озвалась паніматка.

               

                — Нема вдома, — відказала молодиця, — ще з костьола не вийшли. Просимо до хати; я тут за господиню.

               

                Не вспіла паніматка і роздивитись гаразд, ні прохолодитись, — бо двірок на льодовні стояв, — як прийшла й Печержинська і панянки з нею. Панянки ж десь в сінях поділись, а вона ввійшла в хату. Були дуже пізні неділішні обіди, як це діялось.

               

                —Niech bedzie pochwalony Jezus Chrystus —привітала вона, тицьнувши, наче її хто попід коліна торкнув.

               

                — На віки віков, амінь! — відказала паніматка. Стояла вона очима до порога, коло вікон. Тут же комода стояла, на ній всякі коробочки, пляшечки, кошички; над комодою дзеркало, а під дзеркалом подушечка на голки, піском набита, заволічкою вишивана, з китичками. Коло матері й Мася стояла.

               

                — Kogoz mam honor poznac? — запитала учителька, розпрягаючись з капелюша, що був як одеські лабази, як тоді носили. І кинулась до дзеркала.

               

                — Та я — попадя, — відказала паніматка, давши місце Печержинській.

               

                — A, ksiedzova! — відказала та, — prosze siadac, — додала. — A to, — показала на Масю — coreczka pani?

               

                 Подякувала паніматка за честь і каже:

               

                — Tak jest— corka moja. — Вона дещо могла сказати по-польськи, та не кожен раз відважувалась, бо не духвала на себе.

               

                — Do nauki zapewnie — процідила Печержинська.

               

                — Та само собою, — озвалась паніматка.

               

                — Bardzo mi przyjemnie! A ona umie po polsku?

               

                — Ні, — відказала паніматка.

               

                — Aj-aj-aj! Jaki srom! — каже Печержинська і додала: — U mnie sie nauczy. Czy pani dobrodziejka nie z Solodkow?..

               

                — Tak jest, — відказала паніматка.

               

                — A! to slyszalam od p.Rosolinskiego.

               

                Тут принесли каву. Мася не тільки не пила цього дива, але й не бачила, то і з руки взять не хотіла: що ж, дума, візьму, а як уп'юся? — І все дякує.

               

                — То idz, serce, poznasz si z panienkami, z towarzyszkami. Idz kotiu! — каже Печержинська.

               

                Мася стояла мовчки.

               

                — Чому ж не йдеш? — озвалась мати.

               

                — Так, — каже Мася.

               

                — Йди, йди! тобі легше буде обізнатись, поки я тут.

               

                — Не хочу я, — каже Мася.

               

                — Olano! — гукнула Печержинська.

               

                — Slucham. — відозвалась, і ввійшла та молодиця, що запросила паніматку до хати.

               

Пошук на сайті: