Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.docx)Anatoly_svidnicky_luboracki.docx305 Кб1385
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2)Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2702 Кб860
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf)Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf5158 Кб1375
                З свинячої шкури...

               

                Не співав же далі цієї пісні, а залепетав з своєї голови:

               

                — За ним Мася точилася; так в Тернівці навчилася!

               

                — A ty gdziе sie nauczyl? — гукнула вона.

               

                — В Крутих! — каже Антосьо. — Та знай, що в Крутих лучче вчать.

               

                — Видно пана по халявах, — сказала Мася і показала Антосьові на чоботи. А вони в його, як собаки, худі, і на бік, як корси.

               

                — А паню видно по носі, що рилась в горосі, — відказав Антосьо і показав їй на ніс, що як навмисне був чимось замазаний, і додав, — рила моркву з петрушкою і вдавилась галушкою.

               

                — А ти кров собача! — гукнула Мася і зірвалась на ноги та й кинулась до Антося, а він чкурнув, що й з хортами не доженеш. Вибігла Мася аж на двір, а Антосьо тут і почав кричати та в долоні припліскує:

               

                — Машка вкрала пляшку, вточила горілки з нової барилки: через тин скакала, до панів таскала; мужики зловили, по селі водили, та били у п'яти, бо вона проклята — гу!...

               

                Мася вислухала все та і каже:

               

                — Poczekaj ze, lajdaku!

               

                А Антосьо почав:

               

                — Лайдак-лайдак Антосьо спійняв Масю в горосі, покликав Степана, відвели до пана; били-били, волочили, а на розум не навчили, і відвели до тата, бо вона проклята — гу!...

               

                — От проклятий хапокниш! — подумала Мася і розірвала б його, та — рада б мама і за пана, так пан не бере!...

               

                Не мігши зігнати злість, Мася здумала тугу розігнати і почала збиратись.

               

                — Куди ти? — каже мати.

               

                — До панства Росолинських піду.

               

                — І сорома тобі нема, — озвалась мати, — тато от-от духу пуститься, а тобі гульки в голові!.. — І заплакала.

               

                Та для Масі байдуже: нехай не тільки тато вмира, але й мати за ним; аби їй панни жили та пани здорові були.

               

                — Треба ж з wizyta піти! — каже вона. — Що ви знаєте!

               

                Стенула мати плечима і каже:

               

                — Війся-війся! цур тобі.