Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.docx)Anatoly_svidnicky_luboracki.docx305 Кб1385
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2)Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2702 Кб860
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf)Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf5158 Кб1375
                — Як-таки можна, — подумав богослов, — щоб дочці та не жаль було за татом! — І каже: — То може, хоч коли жаль було?

               

                — Nigdy!.

               

                Не сказав він нічого на цю штуку, а почав люльку набивати.

               

                Довго так-то мовчали вони, то розпочинали розмову і на двох-трьох словах кінчали, і знов мовчали.

               

                Богослов курив та й курив, аж язик йому затерп; вже й не хотілось, а все курив, аби дурно не сидіти. Далі, завваживши, що Мася й не заікнеться на рідну мову, каже:

               

                — Чи ви смієтесь з мене, чи що, що тоді он як балакали, а тепер ось як? І не пізнати, що не католичка, що панотцева дочка.

               

                — Bylam glupia, — відказала Мася.

               

                — То це ніби й я дурень, коли так? — заговорив богослов.

               

                — Ja nie mowie, — озвалась Мася, — a panu wolno myslec, со sie podoba.

               

                Скипів панич, аж побілів, і вийшов та й гука:

               

                — Герасиме!

               

                — Гов! — озвавсь той.

               

                — Давай коні! — І вернувсь до хати. Масі вже не було; тільки Собальський ступив за поріг, вона й пішла в валькир.

               

                Хто не знає, що кому що, а курці просо? Так і хурман: аби коням добре, то й сидів би і не рунтався. А в Люборацької коням богослова й містечко знайшлось в стані, і паші, і оброку дозволу; то й почав Герасим ворчати щось під ніс собі, як панич сказав коні подавати.

               

                Почула стара його приказ і вийшла знов, хоч слаба була.

               

                — Куди ви проти ночі? — каже. — Та переночували б любенько, побавились, і вже завтра по видному й поїхали б. А тепер чого сліпати?

               

                — Спасибі, — каже, — а ночі тепер видні, і додому недалеко. Поїду.

               

                Не вблагала паніматка навіть закуски підождати: — поїду та й поїду. Тільки чарку горілки випив.

               

                — Хай же хоч хурман повечеря!

               

                — Хіба він голоден? і дома повечеря. Спасибі, не турбуйтеся. І поїхав.

               

                — То через тебе, — почала мати Масі вимовляти. — То ти йому щось зробила, згризото ти моя!

               

                — Що ж вам таке до його? а поїхав —хай їде на зламану голову!

               

                — Дочко! чого ти проклинаєш? Що він тобі винен?