Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.docx)Anatoly_svidnicky_luboracki.docx305 Кб1385
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2)Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2702 Кб860
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf)Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf5158 Кб1375
                — А хіба ти думаєш, що так і скінчиш? Не тепер, то опісля сключать, а все буде тобі; та ще й наб'ють попереду. То не лучче ж без клопоту обійтись? Я собі подам на «изучение» до якого дяка, або таки й додому, та буду ходити по парастасах, та по весіллях, та на вечорниці! І голова не заболить! А «приліжні» все тремтітимуть, щоб не побили. Що й казать! — з радістю крикнув Ковинський, аж підскочивши, і пішов вибриком, лиш закурилось.

               

                В понеділок Антосьо вже й не пішов у клас: втік до Ковинського, ще всі спали. Як пішли в клас, Антосьо з Ковинським пішли по садках.

               

                — «По лености» тебе записали, — сказали Антосьові ученики, прийшовши на обід.

               

                — Овва! хай пишуть! — відказав він, сидя на кроваті й ногами гойдаючи.

               

                — А битимуть!

               

                — Овва! хай б'ють! чи то мені первина! Хай би були спершу не били, як я ще боявсь різки; а тепер мені байдуже.

               

               

                               X

               

                Так пройшов час до самого екзамену. Антосьо все втікав, все ховався; і Ковинський все йому торкотав своє. На екзамен Антосьо позичив чобіт і пішов.

               

                — Почему ты в класс не ходил? — поспитав смотритель на екзамені.

               

                — Не было сапогов, — відказав Антосьо.

               

                — А почему не учился? — поспитав той. . Антосьо мовчав, то учитель каже сміючись:

               

                — Не было охоты.

               

                — Так вот мы поддадим ему охоты. Взять eгo! — гукнув смотритель.

               

                Розтягли сірому і вчистили мало не копу. А він, неборак, щоб пікнув.

               

                Останній празник цього року. Ковинського виключили, а Антося оставили на другий курс, ще на два роки. Як приїхав Антосьо додому, Мася і не подивилась на його, все однакова була, та він перемінився: вже не побіг, вигадуючи, як торік; а наче боявся, наче соромився, наче одурів. Став собі коло порога, та й стоїть, обдертий, обшарпаний, лиш чухається.

               

                — Чи нема в тебе куки? — поспитала мати.

               

                — Ні, нема, — відказав Антосьо.

               

                — Треба тебе поськати, — каже Орися.

               

                — Ні, не треба! — озвався Антосьо, все стоя на своїм місці.

               

                — Чого ти наче чужий? — каже мати. Лупнув неборак очима і мовчить.

               

                — Антосю! ти чуєш? — заговорила Текля, веселенька та здоровенька, ласкаючись коло матері. Антосьо лиш очима лупнув і почухався.