Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.docx)Anatoly_svidnicky_luboracki.docx305 Кб1385
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2)Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2702 Кб860
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf)Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf5158 Кб1375
                Вже третій кавун доїдали; калюжі по всім столі, аж на землю тече; по хаті шкаралуп, як на баштані коло куріня; а що зернят усюди, то вже й бог забув.

               

                — Нема вишняку, — заговорила Мотря, ступивши через поріг. — Та що ж ви наробили? — додала вона. — Де вам і ці пляшки поскладати, що на столі такі калюжі?

               

                — Та клади де-небудь, — озвавсь Антосьо, — хоч і на кроваті тимчасом.

               

                — А я, — каже Мотря, — взяла рому та вина; може віднести? я з такою умовою і брала, що як принесу, то щоб назад прийняв.

               

                — Говори! ми його приймем, що й сліду не знайти. Поклала Мотря пляшки на кроваті й взялась прибирати на столі. Антосьо склянку витирав, а тих два четвертокласники поглядали один на другого, то на ті пляшки. Через годину в Пйотрової вже співали.

               

                — Позич мені, брате, скільки карбованців, — почав далі один з гостей просить Антося.

               

                — А скільки тобі? — Антосьо каже.

               

                — Та так з п'ять, абощо.

               

                — Нема п'яти, — Антосьо каже, — десять, коли хоч, дам.

               

                — Давай уже й десять, що робити з тобою? — каже той.

               

                Поліз Антосьо до капшука, а той другий четвертокласник дивиться, і йому аж очі забігали.

               

                — Та не давай йому, — каже, — а дай, брате, мені лучче!

               

                — Ні, ні! мені дай, а йому не давай, — озвавсь той.

               

                — Не вір! не вір! — каже другий, — мені дай, а йому ні!

               

                Антосьо все корпавсь у капшуці; далі вийняв цілу паку бумажок — все по десять та й по десять — і дав одну тому, що просив. Взяв той і почав чванитись:

               

                — Бач, — каже другому, — таки моє цвіте, а твоє гниє.

               

                — То позич же й мені, — почав другий, — коли йому позичив, хай не дражниться.

               

                — На й тобі десять, — з пихою, як який мільйонщик, заговорив Антосьо.

               

                — Овва! — каже цей, — бач, і в мене є! Вип'єм же тепер за здоров'я Антонія Гервасійовича, що позичив нам грошей. — З цим словом налив склянку:

               

                 — Твоє здоров'я, Антоній!

               

                Антосьо зав'язував капшук і не чув, а, може, до тої пори вже й вуха йому позакладало.

               

                — Чуєш, Люборацький! — почав той.