Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.docx)Anatoly_svidnicky_luboracki.docx305 Кб1385
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2)Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2702 Кб860
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf)Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf5158 Кб1375

               

                Той і справді топтавсь по подушках, стогнав, а св. Миколай все на гвіздочку висить.

               

                Почувши ту мову, Антосьо приступив до його й тиче в руку ще десять карбованців, і юрка, що «сховай, аби той не бачив». Повеселішав неборак, побачивши, що таки «не гниє його», що таки нарівні стали, й почав запихати в кишеню обидві бумажки. Антосьо тимчасом налив стакан вина, випив і почав припрошати: — «пийте, браття!» — хоч тут був всього один брат, а другий все стогнав коло образа.

               

                — А ти ж віриш мені, що я не брехун? — каже той, що присягався, — як віриш, то вип'ю.

               

                — Братіку! — почав Антосьо, — братіку!... ш-ш-щоб мене грім побив, як не вірю. Та щоб я тобі не вірив, мому приятелеві? я? тобі? та я не знаю що!...

               

                Обнялись і поцілувались. А той, що стогнав коло образа, мабуть, розсердився, бо разом як сіпне, то так і дав сторчака аж під стіл. Простягнувсь тут, поцілував образ і сунув його під кровать.

               

                — Полеж,— каже, — ти там, а я тут трохи відпочину.

               

                — П'яниця, сучий сині — заговорив цей, що клявся, 'як той заснув. — йому пити! йому... йому, — каже, — ет! що й казати! От коли ми, братіку, козаки, то так! Ми й ще вип'єм! А правда?

               

                — Правда, — каже Антосьо, — правда, братіку! — І налив.

               

                — Поцілуймось же!.. каже той, — поцілуймось!

               

                Поцілувались і випили.

               

                — А ти, сучий сину, п'янице! — почав все один до того, що лежав долі, — ти вже не п'єш? га? не п'єш?— і почав штовхати ногою. — Чуєш? будеш пити?

               

                — Мбу-ду, — озвавсь той і завів: — в бездні гріховній валя-а-яся.

               

                — Ти, сучий сину, не в бездні, а під столом! — каже цей.

               

                А той все: — неізслідимую милосердія...

               

                — Мовчи! — гукнув цей.

               

                — Твоего... — співав той.

               

                — Залиймо його, Антосю, хай мовчить!

               

                — Заливай! — каже Антосьо.

               

                — Я ромом, — каже цей.

               

                — Хіба я що? — каже Антосьо.

               

                — Не будеш сердитись?

               

                — На тебе? я? сердитись? братіку! Лий, скільки хоч. Іще пошлю Мотрю, а ти лий!...