Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.docx)Anatoly_svidnicky_luboracki.docx305 Кб1385
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2)Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2702 Кб860
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf)Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf5158 Кб1375
                — Мне весело будет с молодушкой! вот тебе и веселье. А я уж по белу свету понамаялся, не терпится ждать. Отдохнуть хочу.

               

                — Та хоч музики найняти треба та людей зізвати; ми ж не в пустині живемо!

               

                — Мы с тобой разве не люди-то? а музыка — чортова выдумка — и без нее обойдемся. Коли подопьем, то песенку сыграем; а ты поскачешь. Ты, чай, не плохой скакун? У вас, я слыхивал, хорошо пляшут. Покажешь мне свою пляску.

               

                Скипів панотець — от би в морду заїхав! — та архирей прислав молодця, то й рука задеревеніла.

               

                До вечора о. Яким порозсилав верхи, до кого з сусід було ближче, просить на завтра на весілля. Писать не було часу, та таки, правду сказать, в сільських панотчих і чорнила не водиться. Як треба що підписати, то дяка посилають; як тут висохне, що й окропом не розведеш, не то горілкою, то до двора посилай. І о. Яким — раз, що не мав часу, а друге, що чорнила не було, — ні до кого ні слова не написав; а тільки розказав посланцям, як, що казати, та й годі.

               

                Ніч панянки прониділи над прасуванням. Для Орисі і води не треба було: слізьми сприскувала, аж їй очі почервоніли.

               

                Ні до кого не пристає так ота приповість: «знайся кінь з конем, віл з волом», як до подолян: там як їздять в гостину, то піп до попа, дяк до дяка, пан до пана; лиш оті скарбові лушпайки лізуть на світло, як тьма. Цих всюди повно, бо голодні. Тим-то всі так падкі на оказії. І вже як де лучиться весілля чи празник, чи що, то гостей настягається, що й голці не впасти. І тут так було. Хоч о. Яким і не всім, а лиш кому-не-кому дав знать про весілля, і то до кого ближче; а чутка — не конем же їй їздити! — прогула долинами та поріччям, наче її вітер розніс, наче її сном навіяло. І на другий день, ще далеко було до захід сонця, а вже давно подвір'я повне було, і тік повний — всюди брички, всюди коні; в хаті набито, аж плече в плече труться. Між всіма Антосьо дибав, що той журавель, та начеб вуса підкрутював, хоч йому під носом ще й не світило, як то кажуть. Маніжка на йому біла, вигладжена, аж полискується; жилетка пікова з синіми квітками і блискучими ґудзиками; сюртук чорний суконний і шароварки якісь смуганисті на стременах. Сам брови нахмурив, задер чуба догори і з глибокодумною міною штовхається то з хати, то до хати; там гукне, там кашляне, а до гостей щоб словечко промовив, хіба: «да!» — то осміхнеться і пальцем попід ніс, наче вуса прогортає.

               

                — Що це так довго нема з Кукілівки? — почав він, зустрівшись з матір'ю коло вогню, що на подвір'ї розклали.

               

                Пекарні з панотців тісні, то на кожну більш-менш велику оказію вже страву готовлять на дворі.

               

                — Та дай мені чистий покій! — озвалась стара на слова Антося. — Я не маю коли і в голову пошкрябатись.

               

                — Та що тут — не маю коли! — каже він. — Та це ж непорядок, як не буде о. духовника.

               

                — От поправ півзиня під носом! Ще-сь до того не доріс, щоб матір навчати.

               

                Відкашлянувсь Антосьо раз і другий голосно та й потяг на тік, наче йому там єсть діло, а справді то так собі, аби ногами виробляти, бо любив, що як шароварки на стременах, то якось шарпає, як ходиш. А він не жалував натягти їх — хоч смичком води, як по струнах.

               

                Незабаром приїхали і з Кукілівки аж двома бричками: на одній о. духовник з сином-попом і онуком-четвертокласником, на другій його невістка з дітьми; між другими була дочка літ чотирнадцяти або й менше— ще вчилась. Пішли ці до хати, а Антосьо став порядкувать, де брички поставити, що коням їсти давати.