Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.docx)Anatoly_svidnicky_luboracki.docx305 Кб1385
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2)Anatoly_svidnicky_luboracki.fb2702 Кб860
Скачать этот файл (Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf)Anatoly_svidnicky_luboracki.pdf5158 Кб1375
                — Буде й цього, — каже басиста, — бо як не подужаємо, то щоб не вивітрилась.

               

                — А закусить? — бурсак питає.

               

                — Закусити єсть, — озвавсь Антосьо й додав: — ти ж, брате, не гнівайся, що ми тебе, гостя, посилаєм: і сам же вип'єш. А признайся: ти ж і на різдво, й на новий рік, і на ордан не то не пив, а й не бачив, як п'ють?

               

                — Ні, на новий рік випив, — каже бурсак і пішов.

               

                — Хутче ж! — гукнув басиста.

               

                — На одній нозі, — озвавсь бурсак вже з-за порога. Не питали Антося, де святкував, бо всі знали, що в дядька; а питають: — що бачив на селі?

               

                — Що бачив? — каже він, пораючись коло своєї скрипки, — гусей, курей, індиків бачив; бачив телята, ягнята, — сказано, як на селі.

               

                — А віслюка не бачив? — пита басиста.

               

                — Ні не бачив, — каже Люборацький.

               

                — Ото! хіба ж ти не чесався?

               

                — Як би ні! чесався.

               

                — І до дзеркала?

               

                — Всеконечно, — озвавсь Антосьо і аж тоді догадався, куди діло йде: — а! — каже, — кабанчику! он ти куди стріляєш! — Та й поклав скрипку й кинувсь на його: — ти, — каже, — пережив свята, то я тебе в будень впораю. Давайте ножа, — гукнув, — будем кабана колоти! — І звернув басисту на кровать та й почав вертіти пальцем під пахву.

               

                — Ай! ай! — кричить той, сміючись, і ногами дрига.

               

                — Кричи: кві, — каже Антосьо, — то пустю.

               

                — Пусти, бо бас ногами розіб'ю!

               

                — Справді, бас в ногах! гамуйся, дурний! — заговорили другі.

               

                — Маєш щастя, що бас в ногах, — заговорив Антосьо, випустивши басисту, — а я б тобі дав! Завтра скликав би добрих людей, на душенину.

               

                — Що ж, братіку, — заговорив той, — хіба я винен, що по тобі Христос їздив? — Антосьо знов кинувсь на його, та той басом відгородився і гука: — бас! чуєш, бас!

               

                Тут відчинились двері і ввійшов один, другий, кому ближче було, і музики почали грати.