ДО МИЛОЇ


Повій, вітре-вітросеньку,

Там, де тужить мила,

Нехай несуть там пісеньку

Твої легкі крила.



Повій, вітре, в єй городець,

Де вінці сплітає,

Неси вісті, що молодець

Щире ю кохає.



Ой погладь ю, вітросеньку,

По єй личку білім,

Нехай знає єй серденько,

Що я є ї милим.



Най не плаче, най не тужить,

Вже час ся зближає:

Прийде милий, приголубить

І з нев ся звінчає.


[1836 — 1838]