ЯРОСЛАВ[1] 

Звіщаю вам повість многославну 
О великих борбах, лютих боях — 
Кмітуйте і весь ум свой збирайте, 
Кмітуйте, а дивная вам чути!.. 

В волості[2], де Оломуц царствує, 
Зводиться там гора невисока, 
Невисока, на ім'я Гостайнів; 
Мати божа чуда тамка творить 

Довго землі наші в мирі були, 
Довго гаразд цвів помеж миряни, 
Но од всхода в землях буря встала, 
Встала про доч татарського хана, 
Що христянські люди про каміне, 
Про золото і перли забили. 

Красна Кублаївна, яко луна, 
Що суть землі на западі, вчула, 
І в сих землях жие много люда — 
Бралась спізнать чужі поведінки. 

Десять скачуть на ноги молодців 
І дві діви[3] ко проводу єї; 
Нагорнули, чого треба було, 
Повсідали всі на борзі коні 
І бралися, куда сонце спіє. 

Яко зоря на заранці сяє, 
Коли понад мрачні ліси зійде, 
Так доч сеся Кублаєва, хана, 
Ріднов красов і стрійнов сіяла: 
Огорнена вся в золотоголовлє — 
Шию, нідра прогалені мала,— 
Вінчана каміням і жемчугов[4]. 

Чудувались німці такій красі, 
Завиділи дуже єй багатству, 
Стерегли їй путі і дороги; 
Випали на ню меж деревами, 
Забили ю і взяли імінє. 

Лиш се зачув Кублай, хан татарський, 
Що ся стало з дорогов дочкою, 
Зібрав війська зо всіх сторон ширих, 

Сторінка 1 з 8 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 > У кінець >>