Маркіян Шашкевич - Ярослав

ЯРОСЛАВ[1] 

Звіщаю вам повість многославну 
О великих борбах, лютих боях — 
Кмітуйте і весь ум свой збирайте, 
Кмітуйте, а дивная вам чути!.. 

В волості[2], де Оломуц царствує, 
Зводиться там гора невисока, 
Невисока, на ім'я Гостайнів; 
Мати божа чуда тамка творить 

Довго землі наші в мирі були, 
Довго гаразд цвів помеж миряни, 
Но од всхода в землях буря встала, 
Встала про доч татарського хана, 
Що христянські люди про каміне, 
Про золото і перли забили. 

Красна Кублаївна, яко луна, 
Що суть землі на западі, вчула, 
І в сих землях жие много люда — 
Бралась спізнать чужі поведінки. 

Десять скачуть на ноги молодців 
І дві діви[3] ко проводу єї; 
Нагорнули, чого треба було, 
Повсідали всі на борзі коні 
І бралися, куда сонце спіє. 

Яко зоря на заранці сяє, 
Коли понад мрачні ліси зійде, 
Так доч сеся Кублаєва, хана, 
Ріднов красов і стрійнов сіяла: 
Огорнена вся в золотоголовлє — 
Шию, нідра прогалені мала,— 
Вінчана каміням і жемчугов[4]. 

Чудувались німці такій красі, 
Завиділи дуже єй багатству, 
Стерегли їй путі і дороги; 
Випали на ню меж деревами, 
Забили ю і взяли імінє. 

Лиш се зачув Кублай, хан татарський, 
Що ся стало з дорогов дочкою, 
Зібрав війська зо всіх сторон ширих, 
Тягне з військом, куда сонце спіє. 

На западі се королі вчули, 
Що хан спіє к сторонам їх людним, 
Сполчилися один ко другому, 
І зібрали превелике військо, 
І тягнули полем против нему. 
На великій рівні отаборились. 
Стаборились і хана зьде ждали. 

Кублай каже усім чародіям, 
Віщунам, звіздарям і знахурам, 
Аби звістили, добре погадавши, 
Який конець взятимуть боротьби. 

Зібралися упрем чародії, 
Віщуни, звіздарі і знахурі, 
На два боки кругом розступились 
І трость чорну поздовж положили, 
Розчіпивши на дві половиці: 
Первій Кублай — ім'я нарядили, 
Королів пак — другой ім'я дали, 
Слови над сим співнули ветхими. 

Стали трості сполу воювати — 
І трость Кублаєва витяжила. 
Врадувалась всего люда множінь: 
Всякий тече борзо д' своїм коням — 
І в ряди ся поставили війська. 

Ані раду радили христяни — 
В ряди поган без пам'яті гнали 
З таков бутов, яку силу мали. 
Тут бой первий вдарив у громаду: 
Мов з хмар повінь, задощіли стріли, 
Ломіт ратищ, мовби рахкот грома, 
Блискіт мечів, яко огонь мовні. 
Силов обі сторони яр-буйнов, 
Одна другій не дасть поступити. 

Множінь христян вже поганів гнала 
І вже би їх перемогли були, 
Коб не прийшли знова чародії, 
Принісши ті трості розщеплені. 
Татари ся вельми запалили, 

Сторінка 1 з 4 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 > У кінець >>

Пошук на сайті: