Тарас  Шевченко

СЕСТРІ
Минаючи убогі села
Понаддніпрянські невеселі,
Я думав: - Де ж я прихилюсь?
І де подінуся на світі? -
І сниться сон мені: дивлюсь,
В садочку, квітами повита,
На пригорі собі стоїть,
Неначе дівчина, хатина.
Дніпро геть-геть собі розкинувсь!
Сіяє батько та горить!
Дивлюсь, у темному садочку,
Під вишнею у холодочку,
Моя єдиная сестра!
Многострадалиця святая! -
Неначе в раї спочиває
Та з-за широкого Дніпра
Мене, небога, виглядає.
І їй здається - виринає
З-за хвилі човен, доплива...
І в хвилі човен порина.
- Мій братіку! Моя ти доле! -
І ми прокинулися. Ти...
На панщині, а я в неволі!..
Отак нам довелося йти
Ще змалечку колючу ниву!
Молися, сестро! будем живі,
То бог поможе перейти.

20 липня [1859] Черкаси