*** 

Росли укупочці, зросли; 
Сміятись, гратись перестали. 
Неначе й справді розійшлись!.. 
Зійшлись незабаром. Побрались; 
І тихо, весело прийшли, 
Душею-серцем неповинні, 
Аж до самої домовини. 
А меж людьми ж вони жили! 

Подай же й нам, всещедрий боже! 
Отак цвісти, отак рости, 
Так одружитися і йти, 
Не сварячись в тяжкій дорозі, 
На той світ тихий перейти. 
Не плач, не вопль, не скрежет зуба 
Любов безвічную, сугубу 
На той світ тихий принести. 

25 червня [1860, С.-Петербург]