Доля 


Ти не лукавила зо мною, 
Ти другом, братом і сестрою 
Сіромі стала. Ти взяла 
Мене, маленького, за руку 
І в школу хлопця одвела 
До п'яного дяка в науку. 
«Учися, серденько, колись 
З нас будуть люде»,— ти сказала. 
А я й послухав, і учивсь, 
І вивчився. А ти збрехала. 
Які з нас люде? Та дарма! 
Ми не лукавили з тобою, 
Ми просто йшли; у нас нема 
Зерна неправди за собою. 
Ходімо ж, доленько моя! 
Мій друже вбогий, нелукавий! 
Ходімо дальше, дальше слава, 
А слава — заповідь моя. 

[9 лютого 1858, Нижній Новгород]