Тарас Шевченко - До Основ'яненка (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло))

Б’ють пороги; місяць сходить. 

Як і перше сходив... 

Нема Січі, пропав і той, 

Хто всім верховодив! 

Нема Січі; очерети 

У Дніпра питають: 

"Де-то наші діти ділись, 

Де вони гуляють?" 

Чайка скиглить літаючи, 

Мов за дітьми плаче; 

Сонце гріє, вітер віє 

На степу козачім. 

На тім степу скрізь могили 

Стоять та сумують; 

Питаються у буйного: 

"Де наші панують? 

Де панують, бенкетують? 

Де ви забарились? 

Вернітеся! дивітеся — 

Жита похилились. 

Де паслися ваші коні. 

Де тирса шуміла. 

Де кров ляха, татарина 

Морем червоніла... 

Вернітеся!" "Не вернуться! 

Заграло, сказало 

Синє море.— Не вернуться, 

Навіки пропали!" 

Правда, море, правда, синє! 

Такая їх доля: 

Не вернуться сподівані, 

Не вернеться воля. 

Не вернуться запорожці, 

Не встануть гетьмани, 

Не покриють Україну 

Червоні жупани! 

Обідрана, сиротою 

Понад Дніпром плаче; 

Тяжко-важко сиротині, 

А ніхто не бачить... 

Тілько ворог, що сміється... 

Смійся, лютий враже! 

Та не дуже, бо все гине,— 

Слава не поляже; 

Не поляже, а розкаже, 

Що діялось в світі. 

Чия правда, чия кривда 

І чиї ми діти. 

Наша дума, наша пісня 

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>

Пошук на сайті: