Мені однаково, чи буду 

Я жить в Україні, чи ні. 

Чи хто згадає, чи забуде 

Мене в снігу на чужині — 

Однаковісінько мені. 

В неволі виріс меж чужими, 

І, неоплаканий своїми, 

В неволі, плачучи, умру, 

І все з собою заберу. 

Малого сліду не покину 

На нашій славній Україні, 

На нашій — не своїй землі. 

І не пом’яне батько з сином. 

Не скаже синові: "Молись. 

Молися, сину: за Вкраїну 

Його замучили колись". 

Мені однаково, чи буде 

Той син молитися, чи ні... 

Та не однаково мені. 

Як Україну злії люде 

Присплять, лукаві, і в огні 

Її, окраденую, збудять... 

Ох, не однаково мені. 



Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

Більшу частину свого життя Т. Шевченко прожив у неволі, звик страждати. Але ніколи не мирився з думкою про те, що його рідний Край, Україна, знаходиться у рабстві. Усім серцем він прагнув допомогти — і караючи панів та царя гнівним сатиричним словом, І звертаючись до серця й розуму освіченої, заможної частини суспільства, і нагадуючи народові про його славне козацьке минуле. Вірш Мені однаково..." виражає найглибші патріотичні почуття поета, готового до самозречення заради щастя свого рідного народу, заради волі України.