Сонце гріє, вітер віє 

З поля на долину. 

Над водою гне з вербою 

Червону калину; 

На калині одиноке 

Гніздечко гойдає,— 

А де ж дівся соловейко? 

Не питай, не знає. 

Згадай лихо, та й байдуже... 

Минулось... пропало... 

Згадай добре — серце в’яне: 

Чому не осталось? 

Отож гляну та згадаю: 

Було, як смеркає. 

Защебече на калині — 

Ніхто не минає. 

Чи багатий, кого доля, 

Як мати дитину. 

Убирає, доглядає,— 

Не мине калину. 

Чи сирота, що до світа 

Встає працювати. 

Опиниться, послухає; 

Мов батько та мати 

Сторінка 1 з 5 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 > У кінець >>