Тарас Шевченко

Наймичка (Стислий переказ, дуже скорочено)

 

Пролог 



У неділю вранці молодиця сидить на могилі та начебто розмовляє з туманом, прохаючи, щоб він або сховав її, або задушив. Це покритка зі своїм байстрям горює, бо прогнали її від себе батько і мати. Вона збирається віддати дитину чужим людям і журиться, що не вона буде хрестити і доглядати свого хлопчика. 

Пішла вона полем та заспівала пісню про вдову, яка привела двох синів. 



І 



На хуторі живуть самотні дід і баба, які мають хазяйство, пасіку, всього доволі, але не мають дітей. На старість нікому їх привітати, нікому буде і поховати. 



II 



Дід і баба сидять удвох у неділю на призьбі, обоє святково вдягнені, та зовсім не радісні, бо самотні. Роздумують вони над своєю долею, що не дала їм діточок. 

Аж раптом чують вони якийсь дивний звук. Кидаються до воріт і знаходять сповиту дитину. Старі дуже зраділи, новоспечений батько відразу кинувся за кумами, щоб повідомити про своє щастя. 



Один сина проклинає, 

З хати виганяє, 

Другий свічечку, сердешний, 

Потом заробляє 

Та, ридаючи, становить 

Перед образами — 

Нема дітей!... Чудно якось 

Діється між нами! 



ІІІ 

Сторінка 1 з 3 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 > У кінець >>