ТАРАС ШЕВЧЕНКО 
     
ПРИЧИННА (СКОРОЧЕНО)


(Балада) 



     Буря на Дніпрі. Горами зіймаються величезні хвилі, гнуться під поривами шаленого вітру високі верби. А на березі, біля гаю, щось біле блукає, схоже на русалку. Ні, то не русалка, а дівчина, що її ворожка зробила причинною, аби менше сумувала за молодим козаком. Торік він пішов у похід, обіцяв повернутися, та чомусь не їхав. Дівчина-сирота щиро полюбила козака і побивалася за ним, не знаючи, чи він живий, чи, може загинув; чи кохає її, чи знайшов собі іншу. 
     Так вона ходила берегом, а тим часом з води повиринали русалки і залоскотали причинну. 
     Вранці з діброви виїхав козак, кінь його вороненький ледве ступав, спотикався. Доїхав до того дуба, де розлучився з коханою дівчиною, і побачив її: 
     Вона! Боже милий! 
     Бач, заснула виглядавши. 
     Моя сизокрила! 
     Кинув коня та до неї: 
     «Боже ти мій, боже!» 
     Кличе її та цілує... 
     Ні, вже не поможе! 
     «За що ж вони розлучили 
     Мене із тобою?» 
     Зареготавсь, розігнався — 
     Та в дуб головою! 
     Невдовзі проходили там дівчата, що йшли в поле жати. Побачили коня і козака з дівчиною, думали, що вони сплять, і хотіли їх злякати, але зрозуміли, що ті мертві,— і втекли. 
     Козака і дівчину, як сиріт, поховали громадою. Насипали край дороги дві могили в житі, посадили над козацькою могилою явір та ялину, а над дівчиною — червону калину. На гілках співають птахи, поки зійде місяць і повиходять з Дніпра русалки.