Тарас Шевченко

Причинна (Стислий переказ, дуже скорочено)

 

Реве та стогне Дніпр широкий, 

Сердитий вітер завива, 

Додолу верби гне високі, 

Горами хвилю підійма. 

І блідий місяць на ту пору 

Із хмари де-де виглядав, 

Неначе човен в синім морі, 

То виринав, то потопав. 



У таку страшну погоду на берег Дніпра виходить дівчина. Вона чекає свого коханого, що пішов у похід разом з іншими козаками. Вона збожеволіла від зілля, яке дала їй ворожка, щоб менше тужила за козаком. 

Дівчина — сирота, у неї було тільки одне щастя в житті — її коханий, але, мабуть, і його вона втратила. 

Від горя дівчині починає ввижатися, що з води виходять маленькі діти, дівчата. Вони співають, кружать навколо неї, сміються. Дівчина лізе на дерево, до самої верхівки. Дивиться униз — там її чекають русалки. Коли дівчина спустилася, русалки залоскотали її. 

Дівчина лежить під старим дубом при битій дорозі. 

В цей час повертається козак і бачить кохану. Він передчуває щось недобре. Побачивши, що кохана вмерла, "зареготавсь, розігнався — Та в дуб головою". 

Над могилою козака посадили явір та ялину, а над дівочою могилою — червону калину. 



Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

Мотив сирітства є одним з основних мотивів ранньої творчості Т. Шевченка. 

У творі присутні типові ознаки романтичного світосприйняття: загибель обох закоханих, божевілля, демонічні істоти, що мають владу над людиною вночі. Крім того, події відбуваються на тлі розбурханої природи.