Росли укупочці, зросли; 

Сміятись, гратись перестали. 

Неначе й справді розійшлись!.. 

Зійшлись незабаром. Побрались; 

І тихо, весело прийшли, 

Душею-серцем неповинні. 

Аж до самої домовини. 

А меж людьми ж вони жили! 

Подай же й нам, всещедрий Боже! 

Отак цвісти, отак рости, 

Так одружитися і йти, 

Не сварячись в тяжкій дорозі, 

На той світ тихий перейти. 

Не плач, не вопль, не скрежет зуба — 

Любов безвічную, сугубу 

На той світ тихий принести. 



Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

Вірш "Росли укупочці, зросли..." змальовує ідилічну картину любові, сімейного щастя. Відчувається, що така ж мрія володіє і серцем поета: мати пару, жити в мирі та злагоді, пройти з чистим серцем разом "тяжку дорогу" й не розгубити свого кохання.