Тарас Шевченко - Стоїть в селі Суботові... (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло))

На горі високій 

Домовина України, 

Широка, глибока. 

Ото церков Богданова. 

Там-то він молився. 

Щоб москаль добром і лихом 

З козаком ділився. 

Мир душі твоїй, Богдане! 

Не так воно стало; 

Москалики, що заздріли, 

То все очухрали. 

Могили вже розривають 

Та грошей шукають, 

Льохи твої розкопують 

Та тебе ж і лають, 

Що й за труди не находять! 

Отак-то, Богдане! 

Занапастив єси вбогу Сироту Украйну! 

За те ж тобі така й дяка. 

Церков-домовину 

Нема кому полагодить!! 

На тій Україні, 

На тій самій, що з тобою 

Ляха задавила! 

Байстрюки Єкатерини 

Сараною сіли. 

Отаке-то, Зіновію, 

Олексіїв друже! 

Ти все оддав приятелям. 

А їм і байдуже. 

Кажуть, бачиш, що все то те 

Таки й було наше. 

Що вони тілько наймали 

Татарам на пашу 

Та полякам... Може, й справді! 

Нехай і так буде! 

Так сміються ж з України 

Стороннії люди! 

Не смійтеся, чужі люде! 

Церков-домовина , 

Розвалиться... і з-під неї 

Встане Україна. 

І розвіє тьму неволі, 

Світ правди засвітить, 

І помоляться на волі 

Невольничі діти!.. 



Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

На відміну від загальноприйнятої думки про те, що Б. Хмельницький зробив добру справу, підписавши угоду з російським царем на Переяславській раді 1654 року, Шевченко вже тоді зрозумів: Україна потрапила ще в більшу кабалу. Богдан "молився, Щоб москаль добром і лихом 3 козаком ділився". Але не так сталося. Російський уряд не дотримався угоди, йому потрібні були лише гроші та нові території. Поет картає гетьмана, говорячи, що москалі з нього сміються, нікому навіть полагодити церкву, у якій він похований. Разом з тим вірить, що розвалиться та "церков-домовина", "і з-під неї Встане Україна. І розвіє тьму неволі. Світ правди засвітить..." 

Пошук на сайті: