Критика «Катерина» Шевченко

«КАТЕРИНА» — ліро-епічна соціально-побутова поема з елементами романтичної поетики, написана в Петербурзі наприкінці 1838 - на початку 1839 рр. Твір розповідає про трагічну долю покритки й дитини-безбатченка в умовах кріпосного суспільства, у якому норми народної моралі були надто жорстокі.

Сюжет побудований на трагічній історії матері, якої цурається суспільство, батько й мати, офіцер-спокусник. Покинута всіма, опинившись із дитиною в чужому краї, вона закінчує життя самогубством.

Джерелом поеми була тогочасна дійсність.

Трагедія Катерини в тому, що вона, дівчина-селянка, покохала представника вищого класу, офіцера. Інший бік — це конфлікт Катерини із середовищем, до якого вона належить: батьки вига­няють із дому покритку, бо вона порушила норми народно-християнської моралі, які освячували шлюб, засуджували нешлюбні стосунки.

Для головної героїні поеми «чужими людьми» стали батько та мати, які вигнали її з дому, ко­ли вона народила позашлюбну дитину. Вони не змогли піти всупереч громадській думці, щоб під­тримати свою доньку, яка оступилася на життєвій дорозі, і вчинили у дусі традицій. У поемі «Ка­терина» Т. Шевченко засуджує поведінку офіцера, зрештою, всю мораль суспільства, у якому не знайшлося місця для молодої матері та її дитини:

Тому доля запродала
Од краю до краю,
А другому оставила
Те, де заховають.

Трагізм материнства Катерини проглядається вже на початку поеми: «Кохайтеся, чорнобриві, / Та не з москалями...», «Не слухала Катерина / Ні батька, ні неньки...»). Надмірна довірливість дівчини до москаля призводить до неправильних висновків: «Він, як мати, привітає, / Як брат, заговорить».

Сюжет поеми драматичний: Катерина народила сина від «москаля», стала покриткою, люди в селі глузують і цураються її; вона з малим дитям мандрує в зимову негоду, шукаючи свого Івана, зустрічається з ним, але він брутально її відштовхує, відмовляється від сина; доведена до відчаю, Катерина залишає сина напризволяще, а сама закінчує життя самогубством. Це сприймається як закономірність, адже мати в Катерині вмирає в той момент, коли вона покидає дитину на дорозі.

Чи була щасливою у своєму материнстві Катерина? У тексті знаходимо її звертання до сина: «лихо моє!», «мій голубе». Гірке усвідомлення того, що син буде нести покуту за свою матір «в людях сиротою, безбатченком», поєднане з хвилинами материнської ніжності й любові:

За сльозами, за гіркими
І світа не бачить,
Тілько сина пригортає,
Цілує та плаче.

Одним з найдраматичніших у цій поемі є епізод вигнання Катерини з дому, який автором не показаний як типовий. Цей епізод обґрунтовує найважливішу ідею — не можна нехтувати одвіч­ними моральними заповідями, що оберігають сім’ю, родину, а отже, — і націю. Народження дити­ни до шлюбу народ вважав великим порушенням моральних норм. Застереженням батьків Катери­
на зневажила. Тому материнство з великого щастя стало для неї тяжким горем. Замість весільних рушників, вимріяного батьками щасливого шлюбу, Катерина спричинила їм нестерпне горе — безчестя. Тому слова матері суворі:

Проклятий час-годинонька,
Що ти народилась! 
Якби знала, до схід сонця
Була б утопила... 

Поема «Катерина» — моноцентрична: у центрі — образ головної героїні. Антигерой (спокус­ник) перебуває на другому плані поеми. Катерина розкривається: в коханні до офіцера, змальову­ється і як покинута дівчина, як мати.

Автор виявляє себе у творі як розповідач, оповідач і ліричний герой. Поет виступає розповіда­чем, коли розкриває долю героїні, малює характери, вчинки інших людей; зображує Персонажів, а не себе. Шевченко сам є оповідачем — розкриває власні думки, переживання; тоді як інших персо­нажів він бачить і описує лише зовні — їхні вчинки, жести, слова, але не знає їхніх думок, не знає мотивів поведінки. Ліричний герой — перетворений образ самого письменника. Він співвідносить­ся з особистістю, біографією, життєвим досвідом самого поета (передусім у ліричних відступах).

В авторських інтонаціях і відступах не звучить звинувачень і докорів на адресу нещасної жін­ки, навпаки — Шевченко її, грішну, жаліє, навіть стає на її захист. Поряд з показом трагедії зра­дженої жінки змальовано зруйнування моралі старосвітської України, утрату основ національного самоусвідомлення народу, панування психології кріпака-раба. Доволі прозоро виступає і символічне значення поеми. Катерина є символом України, зрадженої й зневаженої Російською імперією.