Критика «Гайдамаки» Шевченко

Поема «ГАЙДАМАКИ» — найглибший за змістом і найбільш довершений за художньою фо­рмою твір раннього Шевченка — героїко-історична романтична ліро-епічна поема-епопея. Джере­лами цієї романтичної історичної епопеї були народні перекази й пісні про Коліївщину — народне повстання проти польської шляхти на Правобережній Україні 1768 р.

Між останнім гайдамацьким повстанням і часом, коли Т. Шевченко писав поему, минуло тро­хи більше півстоліття — часова відстань у життя одного лише покоління. Тому та остання спроба захистити свою національну гідність ще жила в пам’яті народу. Про це Т. Шевченко писав у ряд­ках поеми:

...Батько діда просить, щоб той розказав
Про Коліївщину, як колись бувало,
Як Залізняк, Гонта ляхів покарав.
 

Поет використав також історичні праці й художні твори українських, російських і польських істориків та письменників про Коліївщину.

Історичною основою твору Т. Шевченка став гайдамацький рух, що мав національно-визволь­ний, антикріпосницький характер. Він розпочався на Правобережжі на початку XVIII ст. і був про­довженням селянсько-козацьких заворушень ще ХУІ-ХУІІ ст. Гайдамаки за походженням були переважно селянами чи міщанами-ремісниками. їхніми ватажками ставали найчастіше запорожці. Селянсько-козацькі повстанці об’єднувалися здебільшого навколо Запорозької Січі, діяли перева­жно невеликими загонами.

Коліївщина — вершина цієї національно-визвольної боротьби. Безпосереднім поштовхом до повстання було нечуване знущання з українців, яке чинили конфедерати — озброєні загони поль­ських шляхтичів. Повстання охопило величезну територію України. Очолили його запорожець Максим Залізняк та уманський сотник Іван Гонта. Повстання закінчилося поразкою через те, що оборонцям української волі й правди довелося протистояти одразу двом ворожим силам — польсь­кій шляхті та російським каральним військам.

У розпал Коліївщини царські офіцери підступно заарештували хоробрих керманичів. Залізня­ка було тавровано і заслано на каторгу в Сибір. З Гонтою жорстоко розправилася шляхта: за леген­дою, його голого посадили на розпечені штаби заліза, зірвали з живого 12 пасів шкіри, поступово відрубували руки, вуха, вирвали язик, викололи очі. Гонту і справді катували нечувано люто. Не менш жорстокою була розправа над іншими гайдамаками.

Темою твору є зображення боротьби українського народу проти польської шляхти на Право­бережній Україні у 1768 році — Коліївщини; правдиве відтворення злиденного, підневільного ста­новища українців за часів кріпацтва, свавілля і жорстокості польської шляхти; показ нестримного бунтарства, сили й працьовитості нашого народу, його волелюбності й моральної краси.

Автор звеличує національно-визвольний рух в Україні та його народних героїв — лицарів Ко­ліївщини, засуджує жорстоке ставлення влади Польщі та Росії до українського населення Правобе­режжя. Узявши за основу історичні події, письменник надав їм романтичного забарвлення, відтво­рив із глибокою схвильованістю, тугою і любов’ю.

У творі є дві сюжетні лінії, які переплітаються між собою:

  • розгортання та перебіг повстання Коліївщина (концептуально-історична, центральна);
  • життя Яреми Галайди (історико-художня).

Концептуально-історична сюжетна лінія охоплює в часовому просторі близько півроку, тоді як Коліївщина тривала насправді якийсь місяць. Такі відступи від життєвих фактів художньо ви­правдані. Шевченко писав не історію цього повстання, а поетичний твір і мав цілковите право на домисел. Поет намагався показати широкий розмах і велику силу повстанського руху, його могут­ній заряд суспільного перетворення.

Поема «Гайдамаки» — найбільший за обсягом твір у поетичному доробку Т. Шевченка, скла­дний за будовою. У поемі два вступи (лірико-філософський) та історичний («Інтродукція»), десять розділів, епілог, «Передмова» (у кінці твору), послання до передплатників («Панове субскрибенти») і «Приписи» (примітки автора). Композиційні особливості; вставні пісні, ліричні відступи, автор — співучасник зображуваних подій, відсутність розв’язки.

Сюжет твору динамічний, вражають описи розправи конфедератів над титарем, вбивство Гонтою власних синів, освячення ножів «против ночі Маковія» та клятва метатися ними. Гайдамацька помста у зображенні автора подана гіперболізовано.

Поемою «Гайдамаки» Шевченко започатковує нову національну концепцію історії. Він не іде­алізує історію як часи, що давно минули, а сприймає її як підґрунтя для майбутнього відродження України. Тобто він перший проголосив національно-державницьку українську ідею. У цьому творі поет зображує важливу для України подію — Коліївщину, коли хвиля народного гніву захопила такі широкі верстви населення, що зупинити це повстання було неможливо.

Основна ідея твору висловлена поетом у передмові: «Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря слав’янська земля». І наші славні предки віддали своє життя задля її свободи.

Новаторство письменника проявилося у способі використання фольклорних елементів у пое­мі. Він не наслідує стилістику й розмір фольклорних творів, але використовує в ідейно-тематичній структурі «Гайдамаків» традиційні образи, символи, народні вірування. Поет поєднує в одне найрі­зноманітніші художні прийоми: епос, лірику і драму, інтимні почуття і громадянські обов’язки, побутове і героїчне. Віршування і проза сплелись в одну цілісну поему. У композицію твору впле­тені пісні й ліричні авторські відступи, саме тому відчувається присутність і гаряче співчуття авто­ра в кожному рядку поеми. Природні картини у «Гайдамаках» також фольклоризовані, вони наче живуть разом з подіями народного життя. Щедро вживається військова лірика часів козацтва, назви з прикладками (пани-брати, батьку-отамане). Багата поема на тропи: епітети, метафори, гіперболи, символи, одухотворення.

Змальовуючи козацько-селянське повстання 1768 р., Шевченко вирішив оживити своєю могу­тньою творчою фантазією спробу українського селянства повернути собі волю, власну національну гідність. Протиставляючи славне історичне минуле України її теперішньому занепаду, він намагав­ся викликати у своїх сучасників прагнення розпочати боротьбу за відродження України.