Критика «Кавказ» Шевченко

         Поема Т. Шевченка «КАВКАЗ» присвячена щирому другові поета Якову де Бальмену, який загинув на Кавказі під час війни з горцями. «Кавказ» — ще одна геніальна політична сатира Шев­ченка. Твір не має жанрових ознак поеми, бо він без сюжету і персонажів. Але він є згустком ідей, спрямованих на викриття царизму, його колонізаторської сутності.

Поему побудувано на широкій загальнолюдській основі. Твір характеризується повним не­прийняттям і цілковитим запереченням самодержавно-кріпосницького суспільства, усіх його анти­народних засад. Характерно, що не народи Кавказу звинувачує поет у смерті свого друга, а росій­ське самодержавство:

Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов’їх.
 

Цими словами Шевченко затаврував усі загарбницькі війни, адже в поемі немає поетичних описів Кавказу, крім початкових рядків поеми: «За горами гори, хмарою повиті». В уяві поета Кав­казькі гори «засіяні горем, кровію политі». Ці рядки перегукуються з епіграфом до поеми, узятим з Біблії (Книга пророка Ієремії): «Кто даст главе моей воду, и очесем моим источник слез, и плачуся и день и нощь о побиенных...»

Проте Т. Шевченко стверджує, що волелюбний народ не можна знищити. Нескорену силу на­роду автор втілив у безсмертному образі Прометея. Цей образ символічний. Він уособлює безсмер­тя народу, серце якого «знову оживає і сміється знову». Російський царат, виведений в образі ката-орла, не може знищити волелюбних прагнень народу.

Пророче звучать слова Великого Кобзаря, адресовані всім народам, які борються за незалеж­ність: «Борітеся — поборете!», що є ідеєю твору. Адже в усіх поневолених народів царської Росії доля схожа: вони позбавлені права вільно розвиватися, говорити рідною мовою: «Од молдаванина до фіна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує!»

Гнівна сатира на війну — царське полювання — переростає в глибокий сарказм, із яким поет проголошує «славу» «хортам, і гончим, і псарям, і нашим батюшкам-царям». Таким чином, Шев­ченко поставив самодержця в один ряд із «хортами, гончими, псарями». Засудженням загарбниць­ких війн звучать слова: «Лягло костьми людей муштрованих чимало». Серед цих «муштрованих людей» загинув і друг Шевченка, Яків де Бальмен, якому «не за Україну, а за її ката довелось про­лить кров добру... Довелось запить з московської чаші московську отруту!»

Отже, поема «Кавказ» викриває моральний занепад панівних кіл царської Росії, які відступи­лися від людських і Божих заповідей, запроваджуючи політику тиранії, ненависті до людей, лице­мірства та жадоби до наживи.

Поему «Кавказ» І. Франко назвав «огнистою інвективою», «величезним вибухом чуття». За силою вибуховості «Кавказ» не має рівного собі твору. Поема «Кавказ», у якій виведено образи-символи Прометея, орла, побудована, за словами І. Франка, на «загальнолюдській основі». «Кав­каз» — ся огниста інвектива проти «темного царства» зі становищем загальнолюдського, се, може, найкраще свідоцтво могутнього, всеобіймаючого, щиролюдського почуття нашого поета». Шевче­нків «Кавказ» з його вулканічним протестом проти зазіхань на волю великого чи малого народу був єдиним винятком у тогочасній літературі всієї імперії.

Прометей — символічний образ гірських народів, яких мучить самодержавство. Це символ народної волі, що не вмирає. Створюючи його, Шевченко не сліпо наслідував відомий грецький міф, а брав тільки деякі його риси, потрібні для втілення задуманого. Це фатальна трагічність і безсмертя Прометея.

Образ орла — символ російського самодержавства, що веде загарбницьку війну. Проте дарем­ні намагання хижого птаха побороти силу волі й прагнення до життя.

Як справедливо вважають дослідники, поема «Кавказ» стала першим у світовій літературі ан­тиколоніальним твором. У цій поемі йдеться про неможливість знищити душу народу, його праг­нення до волі. Вислів «не вмирає душа наша» вказує на солідарність самого поета і українського народу з волелюбними кавказцями.