Критика «І мертвим, і живим, і ненарожденим» Шевченко

   Поема-послання «І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ», написана наприкінці грудня 1845 р., завершувала цикл раніше написаних поем і стала синтезом Шевченкових думок про волю, живою програмою національно-культурного, соціального і політичного визволення України. Цей твір — справжній заповіт Шевченка для нації. Послання — це своєрідний заповіт, заклик до дій та розду­мів, до змін. Це не просто твір, який треба прочитати. Це твір, який має викликати зміни якщо не в поведінці, то принаймні в поглядах читача.

Уже в епіграфі твору («Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить — лжа оце») поет виразно вказував на свій ідеал — Україну як національну спільність, побудовану на засадах гуманної християнської моралі. Нація в поемі постає в образі спільного дому. Тому ліричний герой важко переживає зло і неправду, які бачить у цьому домі:

Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають,
Людей запрягають В тяжкі ярма.
 

Послання охоплює минулий («мертвим»), теперішній («живим») і майбутній («ненарожденним») часи, разом це — вічність, отже, «Послання» стосується і нас. Тарас Шевченко докоряє, просить:

Прочитайте знову Тую славу. Та читайте Од слова до слова...
Все розберіть...
 

Із провідної ідеї поеми«В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля» — випливало найперше завдання дбати про державно-політичну незалежність України: «Розкуйтеся...» Але перш ніж по­збутися політичного гноблення, треба було скинути ті кайдани, якими обмінювалися, які кували один на одного земляки-українці. Тому «...братайтеся!» — це вищий ступінь любові до України. Вищі верстви населення України, як спостерігав Т. Шевченко, були глухими до потреб простого люду, не чули зойку покривджених не тільки російським царатом, але й ними самими людей. Поет закликає панство схаменутися, брататися з «нижчими» верствами українського народу («...Бо хто матір забуває, / Того Бог карає»), Тарас Шевченко висловлює думку, якої не розуміла більшість його попередників, хоча й вони були не меншими патріотами. Не можна заперечувати і «нищити» панство, бо саме воно є єдиною освіченою, культурною частиною населення. Подолання проблеми не в знищенні панів, а в перетворенні цих засліплених багатством та владою людей на національну еліту, насамперед інтелектуальну та патріотичну за своєю ідейною спрямованістю.

Шевченкове послання побудоване на внутрішній опозиції: з одного боку, поет дуже гостро, з усією силою сатиричного таланту картає земляків за їхні провини перед Україною, її народом, а з другого — намагається «по-доброму» достукатися до їхньої совісті, звертається до їхніх гуманних і патріотичних почуттів з тим, щоб привернути до служіння знедоленій Батьківщині. З одного бо­ку — сатиричні громи на їхні голови, а з другого — намагання створити для них певну позитивну програму.

У посланні «І мертвим, і живим...» поет закликає всім об’єднатися, обняти «найменшого бра­та», тобто поневолений трудящий люд, під покровом України-матері:

Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата —
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
 

Шевченко малює образ майбутнього таким привабливим, таким довгожданим і, здається, не­досяжним. Найбільшу любов до України земляки поета виявили б тоді, коли шукали б для себе правди, волі й братерства не поза її межами — у Росії чи Європі, а «у своїй хаті». «У чужому краю» для них не може бути «братерства братнього», бо воно можливе тільки на рідній землі. І це цілком природно. Цю одвічну правду поет стверджує образно й рішуче:

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра...
 

Злочин багатих Шевченкових земляків полягав не тільки в тому, що вони шукали в чужих краях «доброго добра», а й у тім, що занедбали національно-культурний розвиток України, стали зрадниками, перевертнями, «свого цуралися». Таких Бог карає і навіть чужі люди проганяють. Здо­бутки науки і культури інших народів дуже потрібні, без їх засвоєння неможливий національний прогрес у цих галузях, але занедбувати своє, рідне — просто неприпустимо. Заповіт для сучасників і нащадків промовистий:

Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
 

За ідейним змістом «І мертвим, і живим...» — це своєрідний заповіт інтелігенції України, яка повинна бути разом з народом, просвітити його, написати українську історію і зберігати культуру.

Своєрідність жанру послання, а саме наявність тільки ліричного струменя, пройнятого гро­мадським пафосом, визначається також особливостями поетики твору. За формою оповіді це моно­лог, але психологічна напруженість і полемічність твору передається через іронічно риторичні запитання, використання діалогу.

Мова послання афористична, багата на епітети («діла незабуті», «заплакана мати»). Послання «І мертвим, і живим...» відіграло важливу роль у пробудженні національної свідомості українців, сформулювало поняття справжнього патріотизму.