Василь Шкляр - Елементал (сторінка 30)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Vasil_shklyar_elemental.docx)Vasil_shklyar_elemental.docx297 Кб2801
Скачать этот файл (Vasil_shklyar_elemental.fb2)Vasil_shklyar_elemental.fb2469 Кб2748
Ць­ого ра­зу «боїнґ» не підко­тив до анґару, він сто­яв на ле­товищі, до нь­ого вже по­дали трап і я, вдих­нувши теп­ло­го про­ван­саль­сько­го підсон­ня, по­бачив їх од­ра­зу. Па­сажи­ри схо­дили тра­пом і тут-та­ки прос­ту­вали до напіввідкри­того ав­то­буса, а ці двоє, мо­лоді і ста­течні, зо­дяг­нуті цивіль­но, за­те су­воро, оги­нали­ся обіч, ко­гось виг­ля­да­ючи. Ну, це вже по­рушен­ня будь-яко­го ети­кету, мож­на ж бу­ло зустріти ме­не по-людсь­ко­му, там, де зустріча­ють усіх па­сажирів, все од­но тут не­має ку­ди тіка­ти, але їм, бач, не терпіло­ся, ма­буть, уже за­лучи­ли Інтер­пол для зат­ри­ман­ня особ­ли­во не­без­печно­го те­рорис­та, і ось тобі маєш: ще од­на па­роч­ка — Чук і Гек — на моїй без­до­ган­но прямій до­розі.

— Не зу­пиняй­ся, — шеп­нув я Хеді.

І був пе­вен, що десь по той бік літа­ка стоїть мікро­бус, нап­ха­ний жан­дарма­ми, а в ки­шенях у Чу­ка і Ге­ка под­зень­ку­ють бран­зо­лети. Приїха­ли. Втім, ще бу­ла надія, що во­ни не ма­ли відо­мос­тей про зовнішність зло­чин­ця, а тіль­ки підоз­рю­вали, що він по­летів цим літа­ком. Мож­ли­во, тут тіль­ки візу­аль­не сте­жен­ня за всіма па­сажи­рами рей­су. Чорт за­бирай! Як­би хоч не цей гребінь і не ця се­реж­ка — во­ни прос­то їдять ме­не очи­ма.

Я був ду­же низь­кої дум­ки про се­бе, ко­ли ду­мав, що тут десь при­чаївся мікро­бус із жан­дарма­ми. Рап­том де не взя­лися два чор­них ав­то­мобілі і пом­ча­ли пря­мо на нас — до літа­ка. От­же, ні про яке візу­аль­не сте­жен­ня уже не й­шло­ся, зло­чинець відо­мий, опе­рація за­хоп­лення відпраць­ова­на до най­мен­ших дрібниць.

Нев­же Фран­суа? Нев­же я так жор­сто­ко по­милив­ся у ць­ому ку­черя­вому чор­тові? Я був пе­вен, що він нічо­го не помітив і до ту­алет­ної кабіни ніхто не за­зир­не що­най­мен­ше до­бу. Прок­ляття!

Та бу­ла у ме­не і ве­личез­на втіха, з якою не порівня­ти жо­ден про­вал: Хе­да прой­шла повз Чу­ка і Ге­ка, кра­сиво так прой­шла, як змія про­шелестіла тра­вою, і вже поміж па­сажирів плив­ла до ав­то­буса, а тим ча­сом два чор­них ав­та, ніби на па­раді, підлетіли вод­но­час до літа­ка і різко за­галь­му­вали по обид­ва бо­ки тра­па кроків за двад­цять один від од­но­го. З то­го, що зу­пинив­ся ліво­руч від ме­не, вис­ко­чив круг­ло­голо­вий ге­вал у чор­но­му кос­тюмі (як во­ни не по­душать­ся в тих унікос­тю­мах за та­кої тепліні) і ки­нув­ся до ме­не, та я навіть не гля­нув на нь­ого, я про­вод­жав очи­ма Хе­ду до ав­то­буса і з жа­хом (так, так, десь узяв­ся в мені цей дав­но за­бутий хо­лод) помітив, як із дру­гої ма­шини біжить до ав­то­буса ще один ви­сочез­ний чо­лов’яга.

Цей, пер­ший, із без­до­ган­но круг­лою, як гло­бус, го­ловою, спо­чат­ку на­летів не на ме­не, а ви­кинув упе­ред прос­тягну­ту ру­ку пе­ред Чу­ком і Ге­ком, по­казу­ючи їм посвідчен­ня, і по­ки ті, як один, покірно кив­ну­ли, я зро­зумів, що маю спра­ву з таємною поліцією.

Мені ж осо­бис­то Гло­бус не вва­жав за потрібне щось там по­казу­вати, він прос­то дістав із ки­шені піджа­ка бран­зо­лети, май­же срібні, май­же з та­кого ме­талу, як моя се­реж­ка у ліво­му вусі, і про­мовис­то по­дивив­ся мені в очі.

Опи­нати­ся не бу­ло жод­но­го сен­су.

Я прос­тяг й­ому обидві ру­ки, од­нак Гло­бус із про­фесій­ною спритністю на­кинув кіль­це ли­ше на мою пра­ву ру­ку, а дру­ге кіль­це надів на свою ліви­цю. Й ось так ми, з’єднані, на­че сіамські близ­ню­ки, мов­би за­люб­лені один в од­но­го Сміт і Вес­сон, пішли до ма­шини. Со­ром­но зізна­тися, але я те­пер і справді, як той жа­люгідний Вес­сон, ли­ше ози­рав­ся че­рез пра­ве пле­че на Хе­ду, яку дов­го­теле­сий уже три­мав за лікоть. Він, при­шеле­пок, навіть не здо­гаду­вав­ся, до ко­го посмів прос­тягну­ти ру­ку, бо був упев­не­ний, що Хе­да всь­ого лиш моя спіль­ни­ця.

Ні, хлопці, так не бу­де, по­думав я. Ви, зви­чай­но, ме­не візь­ме­те, тут пи­тань не­має, але бу­де тро­хи не так. Як­що ви прос­тягли ру­ки й до неї, то тут уже, братці, вам не обій­ти­ся без стволів, жи­вого ви ме­не не візь­ме­те, і за­раз, мож­ли­во, впер­ше у своїй по­таємній прак­тиці ви по­бачи­те, як тон­кий бран­зо­лет роз­ти­нає суг­лоб тро­хи ви­ще зап’яс­тка, ав­жеж, у то­му місці, де безіменні дикі гу­саки по­люб­ля­ють ста­вити та­ту­юван­ня, тіль­ки ру­ка бу­де розсіче­на не в ди­кого гу­сака, ви за­раз по­бачи­те, як це прос­то ро­бить­ся, хай відвер­нуть­ся ті, у ко­го кволі нер­ви, хто ще не ба­чив ого­лених білих кісток, що стрим­лять із людсь­ко­го тіла, як де­реви­на, з якої щой­но об­дерли ко­ру.

— Анрі-і-і!

Це був роз­де­ри-ду­шу-крик, во­на про­кину­лася в мені, та дав­но ви­мер­зла ду­ша, бо це кри­чала Хе­да, яка так дов­го та­мува­ла в собі це кри­чан­ня, а я, стоімен­ний кре­тин, спер­шу навіть не зро­зумів, що Анрі — це я, що во­на гу­кає ме­не. Хе­да впер­ше наз­ва­ла ме­не на ім’я, щось у ній зру­шило­ся, як­що во­на ме­не так пок­ли­кала, щось во­на мені ма­ла ска­зати ду­же важ­ли­ве, чо­го не встиг­ла ска­зати раніше, бо Ти, Бо­же, дав нам так ма­ло, Ти вділив нам ча­су осісьо на ніготь, і ми навіть не встиг­ли нічо­го ска­зати од­не од­но­му, тож те­пер ви­бачай, я інак­ше не мо­жу, я не мо­жу звідси піти отак із гань­бою на хрест…

— Анрі-і-і!

Ну­те при­готуй­тесь, па­нове, по­диви­тися на цей бой­овий го­пак, ви ще та­кого не ба­чили, усі, всі дивіть­ся, зат­ри­май­те там ав­то­бус із па­сажи­рами, не­хай теж по­тор­гу­ють витрішка­ми, не­хай ще по­будуть тут, бо мені зна­доб­лять­ся за­руч­ни­ки, і ти, дівчин­ко із то­нень­кою ший­кою в синіх про­жил­ках, підходь сю­ди ближ­че, не бій­ся, я не зби­ра­юся те­бе ду­шити, і ви, па­нове піло­ти, ніку­ди не ще­зай­те, цілком мож­ли­во, що ви мені ще бу­дете потрібні, цілком мож­ли­во, що ми з ва­ми, па­нове піло­ти, ще по­лети­мо до Таїлан­ду, де жи­вуть ду­же сим­па­тичні сіамці — ви чу­ли про та­ку неп­ред­став­ле­ну націю? — ні? — тоді за­водь­те свій «боїнґ», поїде­мо до них у гості, це, па­нове, та­ке ко­ролівство в Індо­китаї, яке че­кає на мою ко­ролівну, і я пе­вен, що ви не відмо­вите мені в такій ласці — по­летіти до кхон­таїв[55], це зовсім бли­зень­ко, ад­же зем­ля та­ка крихітна, як ма­кове зер­ня; от­же, роз­по­чинаємо, па­нове, мені тіль­ки жаль, як­що ць­ого не встиг­нуть по­бачи­ти ті, хто пос­лав ме­не в цю до­рогу, повісив­ши на мої по­рожні гру­ди чер­во­ний хрест як піль­го­вий знак вій­ни — не стріля­ти! — і я са­ме з ним, із цим сим­во­лом най­гу­маннішої ор­ганізації в світі, ви­рушаю у свій ос­танній хрес­то­вий похід у парі із му­суль­ман­кою, зав­важте па­нове, це ду­же важ­ли­во, у парі, у парі, у парі із му­суль­ман­кою, на яку ви вже ски­нули сто ме­гатон тро­тилу, яку ви об­ти­кали замість чер­во­них хрестів чер­во­ними пра­пор­ця­ми, роз­по­чав­ши це ди­ке по­люван­ня, та за­раз ви по­бачи­те, як з-поміж тих пра­порців вис­ли­за­ють са­мотні вов­ки у парі, у парі, у парі із му­суль­ман­кою чин­хой­сько­го тей­пу, зав­важте па­нове, це ду­же важ­ли­во для Міжна­род­но­го су­ду в Га­азі, тож будь­те мені за свідків. Роз­по­чинаємо…


 

8


 

Але хрест — то та­ки особ­ли­вий знак, я не­дар­ма пос­та­вив й­ого на карті ще тоді, у відділі міжна­род­них кри­зових си­ту­ацій, після чо­го він од­ра­зу пе­ремістив­ся на мої гру­ди. І хоч потім я зняв той бей­джик із візитівкою Чер­во­ного Хрес­та, зна­мен­ня й­ого постій­но відчу­вав у до­розі. Зна­мен­ня і про­видіння.

Ось і те­пер, як тіль­ки я зга­дав й­ого ра­зом із ти­ми, хто по­силав ме­не в цю до­рогу, і ко­ли вже зібрав­ся на силі, щоб зро­бити пер­ший ви­вер­тень з ру­кою, при­кутою бран­зо­лета­ми до моєї пра­виці, як рап­том у чор­но­му ав­то, до яко­го ме­не вів Гло­бус, опус­ти­лося тем­не пе­реднє скло, і я по­бачив біле, на­че ви­моче­не у хлорці, об­личчя на­шого пси­хо­аналіти­ка.

— Та вор-р-ру­шися ж ти швид­ше! — крик­нув Ан­дре Сіяк ук­раїнсь­кою мо­вою, і ли­ше хрип­ли­ве «р» ви­дава­ло, що він на­родив­ся у Франції.

Тіль­ки тут мені з очей спа­ла ма­на. Я впізнав й­ого чор­ний «пе­жо» і зро­зумів, що відділ міжна­род­них кри­зових си­ту­ацій блис­ку­че зіграв на ви­перед­ження. Навіть таємним поліца­ям до­вело­ся вхо­пити об­лизня, бо не­має у ць­ому світі нічо­го та­кого ви­соко­го, над чим би не сто­яло щось іще ви­ще. Леґіон уміє под­ба­ти за своїх лю­дей. Так, він ви­чавить із те­бе всі со­ки, роз­кла­де на мо­леку­ли, але ніко­ли не за­лишить те­бе у біді.

Я сто­яв, уже три­ма­ючись за відчи­нені задні двер­ця­та «пе­жо», до яко­го мав сісти зі своїм сіамсь­ким близ­ню­ком Гло­бусом, і ди­вив­ся на те інше ав­то, біля яко­го сто­яла Хе­да і та­кож три­мала­ся за відчи­нені задні двер­ця­та.

Ми ди­вили­ся од­не на од­но­го і ро­зуміли, що це і є той кінець до­роги. Щас­ли­вий кінець. Без пла­танів, без ко­раблів, без со­бору Тієї, що ря­тує на во­дах, але щас­ли­вий.

Тіль­ки вітер зри­вав із її очей сині сль­ози, а в моїх жаріла ви­суше­на до тла пус­те­ля.

Ко­ли Хе­да сіла в ма­шину, тоді Гло­бусові вда­лося й ме­не за­тяг­ти на заднє сидіння, і він од­ра­зу звіль­нив нас обох від бран­зо­летів, ма­буть, не здо­гаду­ючись, чо­го й­ому мог­ла кош­ту­вати ця без­до­ган­на імітація ареш­ту.

Сіяк ви­кер­му­вав із ле­тови­ща че­рез відчи­нену бра­му, де щой­но вос­таннє май­ну­ло пе­ред на­ми дру­ге ав­то. За чор­ною заднь­ою ши­бою Хе­ду я вже не по­бачив.

Гло­бус та­кож пе­ред а­еро­пор­том вий­шов з ма­шини, по­тира­ючи ту місци­ну ви­ще зап’яс­тка, де мог­ла ого­лити­ся кістка, і я лиш те­пер помітив, що в нь­ого там бу­ло ви­татуй­ова­но три сло­ва «Que sera, sera»[56].

Сіяк зап­ро­сив ме­не ближ­че до се­бе, на пе­реднє сидіння.

— Ти змінив імідж? — по­дивив­ся він на мій півня­чий гребінь коль­ору жаб’ячо­го ми­ла і на се­реж­ку в ліво­му вусі.

«Ли­чину», — хотів відповісти я, але тіль­ки зни­зав пле­чима.

Ми пом­ча­ли схо­жою на ши­року алею до­рогою, об­садже­ною ти­ми ж та­ки пла­тана­ми. Їхні без­корі олив­кові стов­бу­ри ски­дали­ся на ко­лони із сло­нової кістки, а ла­пате лис­тя бу­ло при­поро­шене ку­рявою всь­ого світу.

— Все од­но я ду­же ра­дий те­бе ба­чити, — ска­зав Ан­дре Сіяк. — Ти навіть не у­яв­ляєш…

Пошук на сайті: