Галина Тарасюк - Цінь-Хуань-Ґонь, або Великий перманент

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Galina_tarasyuk_cin_huan_gon_abo_velykyj_permanent.docx)Galina_tarasyuk_cin_huan_gon_abo_velykyj_permanent.docx128 Кб1460
Скачать этот файл (Galina_tarasyuk_cin_huan_gon_abo_velykyj_permanent.fb2)Galina_tarasyuk_cin_huan_gon_abo_velykyj_permanent.fb2321 Кб1240

 

Галина Тарасюк

Цінь-Хуань-Ґонь, або Великий перманент

 

Містично-історичне фентезі.

 

НІЧ ФІОЛЕТОВА

 

                   Йшов  125-й рік Великої Перманентної Революції і 5-й рік її  25-го витка. Над Країною низьким фіолетовим шатром висіла глупа весняна ніч, від чого все здавалося  фіолетовим, навіть невидимі соловейки, що вищебечували фіолетові рулади у невидимих фіалкових садах, навіть розбуджені весною зайці, що водили свої шлюбні хороводи у волошкових полях, півкаючи від плотської втіхи і відбиваючи радісний дріб задніми лапками. Безхмарним фіолетовим сном спала  рідна Ойкумена – від  Львова до Харкова і Донецька, від Чорнобиля і до Криму і Одеси. Не спав тільки пан Каправка, останній романтик борні і за сумісництвом отаман козацької сотні адмінодиниці “Козацька Корчма” Східного району Північно-Західного реґіону, сидячи одиноко на веранді Духовного центру “Інтернет-кафе “Корчма”, та вдивляючись у глибину віків і просторів, що спочивали  під хисткою габою весняної  ночі, та вслухаючись у грядуще, та тихо наспівуючи славень теперішньому:

 

     О  земле  лілових ночей, золотих помаранчів!

         Гвадалквівір моїх мрій неозорих!

     Славень співає тобі урочистий

     Твій  воїн і віщий Боян!

          О, рідні рахманні терени!        

         Ой, Ойкумено–Країно!

           Допоки?!

    

        Незважаючи на нібито щасливий солоспів,  розтривожена розтроєність вчувалася  в останніх рядках цього опівнічного експромту, яка й не давала пану Каправці  злитися  з цілою Країною  в  солодкому фіолетовому  сні-забутті. З одного боку трепетну душу питомого патріота начебто й тішила 25-а перемога демократії на рідних теренах, поголовне єднання і суцільне відродження, особливо – титульних країнців, до яких  числив себе і пан Каправка з діда прадіда. Тим паче, що це, як переконували по всіх телеканалах  речники влади, був останній шанс нарешті відродитися і в будучині зажити стабільно. Але тут же, з другого боку, опозиція  переконувала людський фактор навпаки, що тільки вона, прийшовши до влади, дасть останній шанс нарешті усім поголовно й остаточно відродитися і зажити стабільно. Але ще був і третій бік, з якого мимоволі брав переляк від можливих  кардинальних  історичних змін, бо хоч вони й обіцяли стабільність, але не зрозуміло чого...

        До всього ще й китайці лякали з бур’янів крилатими фразами своїх конфуціїв на кшталт: “Не дай Боже вам жити в епоху перемін”. Якими ще такими перемінами ті китайці лякали перманентних революціонерів, конфуцій їх знає, але все одно брали сумніви, зокрема пана Каправку  як отамана  і провідника ідеї відродження у титульні маси, а також як людину, відповідальну за ті маси.

         Але, якщо поглянути довкола, то тільки одного пана отамана Каправку і брали сумніви під затишним шатром теплої фіалкової ночі. Бо вся Країна, звикла до перманентної революційної ситуації, як звикають до бражки з лопуцьків, не дивлячись, що довкіл весна буяла, не орала – не засівала, а солодко спала в передчутті традиційного національно-визвольного свята – чергових виборів. Цього разу – президентських. Спала і чекала, коли оголосять старт. Але пан Каправка знав, що то тільки зверху здається, що Країна спить під спів невидимих солов’їв і барабанний дріб ледь видимих зайців. Нутром полководця він чув, як двигтять у мобілізаційних процесах і передислокаційних  маневрах народні нурти. Отож бо й воно: народ нібито спить, а насправді нестримно несамовито й потужно нуртить: шикується в ряди, гуртується в родинні, сімейні клани, приміряє прапори і фани, організовує штаби, складає слогани і пише гасла: “З новим президентом – до нового відродження! За цим разом – докорінного!”

         Хоч, як на хлопський розум пана отамана Заправки, куди вже далі відроджуватись, коли скрізь і повсюдно й без того одне відродження. Тим паче, що пару років тому, а точніше на 25 витку Великої Перманентної Революції, коли у нечисленних залишках корінних країнців зосталися переважно чоловіки, зненацька більшість із них, зокрема і сам пан Каправка, прийшли  самотужно вкотре до пам’яті,  вдарилися, як пан Варцаба,  в історію і стали називати себе козаками, а згодом і формуватися у десятки, сотні, курені, паланки, коші і навіть полки. Устоялись, нарешті, і славні традиції згадувати за чаркою по корчмах, чи то пак духовних центрах легендарне козацьке минуле. А згадавши, взяли за звичай на врочисті  державні свята та на Покрову  їздити поклонитися прахові Запорізької Січі на Хортицю, проклинаючи курву Катерину Другу, а на Великдень і День Незалежності – всім козацтвом сходити у пориві  титульно-національнім, виспівуючи та фанами маючи,  на священну, хоч і символічну, рідну Фудзіяму, тобто на Попа Івана чи на дрібніші вершини карпатські, а останнім часом і донецькі терекони, що бовваніють могилами козацько-стаханівської  слави по всім  Південно-Східнім реґіоні, оскільки легендарної Говерли, оспіваної в коломийках, думах історичних та у відчитах  пана Варцаби в часописах минулих витків, уже нема ані на карті-мапі, ані на лоні терпеливої матінки Природи. Стоптали попередні покоління патріотів ще на... дай, Боже, пам’ять, на бозна-якому витку: ліси вирубали – на священні кострища для маленьких країнців та на маєтки – для великий, каміння розібрали істинно-питомі патріоти – на священні обереги, а лже-патріоти – на тини муровані від істинних. Толоку купив славний нащадок невідомо куди щезлих гуцулів німецький бізнесмен Герман Гуц-Розенкранц-Рашоф, засадив місцевими бриндушками та привозними тюльпанами, окрай набудував готелів, мотелів, колиб, бунгало, вігвамів та іглу, встановив табличку, золотом писану “Тут була колись священна гора титульних країнців”, і тепер возить туди чужинецьких туристів – подивитися, а тубільних патріотів – поклонитися. Сезон туристичного паломництва починається ранньої весни і плавно переходить в Церемонію урочистого відкриття осінніх традиційно щорічних передвиборчих перегонів під кодовою назвою “Відродження нації і держави”. Подивитися на   справжнє всенародне свято торжества демократії і патріотизму з’їжджається подивитися півсвіту цивілізованого, і чверть дикого. Тож на початку жовтня у тутешніх давно безлюдних горах можна здибати не лиш легалізованих китайців, американських ескімосів та індусів, що гріються в промінні ще теплого сонця на голих кучерах та трав’янистих полонинах в очікування маніфестацій, а й озброєних дротиками, одягнених тільки у  вінки  з кетягів  дозрілої калини та грона впольованих зайців, африканських бушменів. Знаменитий краєзнавець та історик пан Варцаба стверджує, що це через тих бушменів країнський народ в передчутті великих перемін бозна ще коли склав приказку: “голий, босий і в вінку”, і нібито слово сафарі теж країнське, і означає не що інше, як вибори. Але в пана Каправки на те свої погляди і своя орієнтація у світовій інтеграції, як і в його знаменитого предка, поета борні і героя Оксамитової революції, пана Заправки, оспіваного істориками минулого тисячоліття і сучасним паном Варцабою, себто чітко і ясно – на Гвадалквівір. І з цього родинного дороговказу  він не зверне, аби його четвертували чи стріляла з дубельтівки “трійка” комуно-мокселів. Та все одно він щоосені  збирав, як у пісні співається,  за світ козаків у похід до священного Говерли, осідав кошами довкруж святого місця, і чекав разом із іноземними спостерігачами, коли нарешті спершу прикотить на броньованих аероавтобусах  владна коаліції, а за нею – анти-владно-коаліційна опозиція, а далі – під розмаїттям різнобарвним прапорів і решта політично-партійного дробу. І почнеться...  Господи, воля твоя, така боротьба священна за правдиве відродження Країни, свободу і демократію, якої не запізнали ані пращур Каправчин – у  Жовтневій соціалістичній революції, ані прапрапрапрадід Каправка – в  Оксамитовій національно-визвольній, ані прапрапрадід Каправка – в Помаранчевій демократичній, ані прапрадід Каправка в Сердечно-Синій соборно-капіталістичній, ані прадід Каправка – в Сіро-буро-малиновій олігархо-люмпенській, ані сам пан отаман Каправка у тих усіх попереднім, величні  назви  яких переплутались навіть в голові пам’ятливій історика на д істориками пана Варцаби.

            Але ті усі дефіляди та фестони всенародні радісно-будливі ще попереду осяйному й ре не те що  орати, сіяти та жати“Правиці”, просто народної  Це – весною та Скромно, гарно і патріотично. Тепер до неї паломники валом валять поклонитися... Не протовпишся!

                          

                                               ВІДРОДЖЕННЯ

                                                                                       

           

             Отаке відродження нескінченно безперервне (хоч, як виявилось, ще не докорінне) скрізь і всюди на рідних рахманах, що й ну! Куди не кинеш оком – святині і відродження: хатки біленькі під очеретом, вітряки в чистім полі з вивіскою (золотим по синьому): “Ресторан “Млин”,  “Кафе “Крупорушка”, “Хатинка президента”, “Хороми Хіврі”, впереміш з ними – “Рюмочна “Жизнь моя безпутная”, мотелі “Ковбой енд Союзі”, ”Хауз фо хорз”, тобто “Конюшня”, ранчо “Техас”, а на полях неозо-о-орих – маки червоні, рогаті волошки та інший, раніше витоптаний, різноцвіт буяє, а по ньому молодіж гуляє, переважно діти-сироти – в домотканих сорочицях, сировою ниткою розмережаних, та все на  коноплі поглядає, що при долині – у ріст людини, як ліс, та гадає, чи не пора кужіль прясти, та все теребить лист широкий, все на зуб стебло пробує, чи дозріло на свитки та кунтуші козацькі. А на кожнім на горбі при битій дорозі – корчма, а на другому – церква банями золотими сяє, а на третьому – адмінуправа, а над нею, на щоглі, фани майорять, одна – державна, друга  ж – краща іншої, в залежності від політичної ситуації в Країні та соціально-економічної  програми правлячого блоку: то синя, то бурячкова, то жовтогаряча, то брунатна, то зелена, бувало, що й калинова чи ружова око тішить до пори до часу, доки, як пишуть опозиційні газети, “всенародно обрана власть не зажереться, про людський фактор забувши”. А як зажереться, теж не біда: бо опозиція не спить, через кожних чотири роки на п’ятий – народ, чи то пак людський фактор піднімає, опонентів  міняє  разом із фаною на щоглі адмінуправ – нібито на кращу, але вже через сто днів народ бачить, що на  гіршу, незважаючи на реформи і новий виток відродження.

            От і зараз, прошу, – над амінуправою майорить, зливаючись із темінню, фіолетова фана, а над рідними теренами все одно витає дух відродження. Надто в корчмі! Що тут діється! Дивишся, як козаки, тобто свідомі  і питомі титульні країнці, будень чи неділя, то тут, то там по корчмах у десятки, сотні, курені та коші єднаються – очам не віриш, а серце радістю обливається на те дивлячись...

            А співа-а-ають... Бувало, ще на зорі молоденької Перманентної Революції   з цілого світа з’їжджалися знавці та туристи послухати вимираючий автентичний folk and song! Послухають – послухають, знизять плечима, скажуть здивовано: ви хоч би цим собі (тобто піснями) на бюджет заробляли, – та й їдуть – одні, а другі приїжджають.  А козаки знай співають свій фолькенсонґ  і у  вус не дують!.. Та все кращої, то все краще! Переважно

 акапельно. А коли у кого ще й бандура трапиться, або ліра – Боже-Боже, що то за хорали небесні... Плачі-сміхи перламутрові... Однак з інструментом все важче стає – надто часто від нашестя почуттів ламається, а зробити новий: то не та смерека в лісах наших росте, то не звідти – руки, та й страдівари автохтонні повмирали! Залишається тільки бубон: перевернеш баняк дном до гори – і-і-і-і...  Братттчику-у-у... що то робиться! Сльози з очей ринуть від гордості – спинити не годен. Фист як файно! А краса яка, куди оком не кинь, одне національне, чи то пак титульне відродження! А ще ж сто років тому було так  лиш у музеях просто неба і то на врочисті свята! А тепер скрізь! Яка б не була інфляція чи криза, а не спроможні  вони збороти дух  відродження. Горить він в серці, колобродить, на подвиги тягне, радість незбагненну  породжує!..             

Сторінка 1 з 16 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 > У кінець >>

Пошук на сайті: