Відвічне – Олена Теліга

ВІДВІЧНЕ

Н. Лівицькій-Холодній

Тремтить кохання на розквітлих квітах,

В зітханнях вітру і на крилах співу,

В сльозах пекучих, уночі пролитих,

В стрілі образи і в пожежі гніву.

Заходить сонце — і відзвук мелодій,

Які від віку вся земля гуркоче,

Гарячий погляд, мов сміливий злодій,

Нам краде серце поцілунком в очі.

Тисячоліття залишились ззаду.

Та в темні роки панування сталі

Тобі, Кохання, золоту лампаду

Ми схоронили непохитно сталі.

Хай не тобі ми віддались до смерти,

А іншій Пані — Рідній і Єдиній —

Ніщо не зможе замінить чи стерти

Твій світлий образ у старій святині.

Душа горить — життя таке іскристе.

Забрати все! Себе віддати всьому!

Твоя ж святиня, мов незмінна пристань,

Нам в диких бурях буде тихим домом.

Минає час, щоб все могло зміниться.

Згубили лицарі колишню шпаду…

Тобі, Кохання, Золота Царице,

Ми заховали вікову лампаду!

1933

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: