КОЗАЧОК

Кожний крок — сліпуча блискавиця,
А душа — польовий, буйний вітер,
Розгораються уста і лиця
Неспокійним, пурпуровим квітом.

Не піймаєш: я — вогонь, я — вихор!
А вони спинятися не звикли!
Але раптом... усміхнуся тихо
І в очах моїх заграє виклик.

А душа, розбещеністю п’яна,
Вип’є туги золоту отруту.
О злови мене, злови, коханий,
Я так хочу біля тебе бути!

Бачиш, стіни зникли, мов примари,
Трави лізуть нам під закаблуки,
А над нами — рожевіють хмари,
Перед нами — зеленіють луки!

Тільки зловиш — радісно і в’юнко
Закручу тебе поривним рухом,
А з оркестри бризне поцілунків
Весняна, бурхлива завірюха!