НА СМЕРТЬ ГРИЦЬКА ЧУПРИНКИ

Смерті в очі я загляну,
Жах могильний я стерплю, -
Все одно я маю рану,
Нестерпучу, нездоланну, -
Рану смертного жалю!..
З творів Г. Чупринки.

До великої покори
На розпутті при дорозі
Судять Байду Яничари
В Золотім галатськім Розі...
«Байда» Г. Чупринки.

«Кто дальше?.. Он!.. А!.. стой...» - гукнув чекіст.
«Нагана» звів і втомлено гикнув...

І вишкір на губах заблис.
Очима впився, вовчо бликнув...
Розлягся постріл... він стояв...
«Да нікак волшебнік?!» -
Сміх садистичний залунав. –
«Іль правят за тебя малєбні?.. »
А він стояв - у пеклі мук,
Мов прадід Байда на покарі, -
3 погордою до тих звірюк,
Чадних людоподібних тварів...

«Да за Украйну не малісь...
Нє то - ведь промахнусь я снова... »
І вихром «так було... колись.
У ворогів все тая ж мова... »
Зі сміхом злився постріл знов...
Зловтішне: «Дудкі, брат, - нє промах!..»
Патьоками дзюркнула кров...
Орла завмер останній помах...

Чекісте, правду ти сказав:
Чаклун цей чарами владає,
Як жив - веселкою він грав...
По смерті ж- громом гуркотає!..