Гаї шумлять — 

Я слухаю. 

Хмарки біжать — 

Милуюся. 

Милуюся-дивуюся, 

Чого душі моїй 

так весело. 

Гей, дзвін гуде — 

Іздалеку. 

Думки пряде — 

Над нивами. 

Над нивами-приливами. 

Купаючи мене, 

мов ластівку. 

Я йду, іду — 

Зворушений. 

Когось все жду — 

Співаючи. 

Співаючи-кохаючи 

Під тихий шепіт трав голублячий. 

Щось мріє гай — 

Над річкою. 

Ген неба край — 

Як золото. 

Мов золото — поколото, 

Горить-тремтить ріка, 

як музика. 



Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

Надзвичайно поетична картина природи змальована у вірші П. Тичини "Гаї шумлять...". Твір сповнений світла, радості, повноти життя. Ліричний герой сприймає навколишнє як подарунок природи — шум гаїв, хмарки в небі, гудіння дзвону, коливання достигаючих нив, шепіт трав. 

І на завершення — завжди вражаюча картина сонця, що заходить над рікою, залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски. Ніби розколовся навпіл сонячний диск — одна частинка у небі, друга — на тихій гладіні води. Це сонячне золото заповнює душу, спонукає до творення добра та краси. 

Корисні матеріали: