Не бував ти у наших краях! 

Там же небо — блакитні простори.,. 

Там степи, там могили, як гори. 

А веснянії ночі в гаях!.. 

Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш, 

Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш. 

Серце б'ється і б'ється в грудях... 

Не бував ти у наших краях. 

Не бував ти у наших краях, 

Бо відтіль не таким би вернувся! 

Чув про степ, що ген-ген простягнувся? — 

Єсть там люди — й зросли у степах, — 

Що не люблять, не вміють ридати. 

Що не можуть без пісні і нивки зорати! 

Тебе ж завжди я бачу в сльозах... — 

Не бував ти у наших краях. 



Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

Вірш П. Тичини "Не бував ти у наших краях!" — поетичне звертання до уявного співбесідника. Ліричний герой говорить про свій улюблений степ, де небо без краю, де високі козацькі могили-кургани. де живуть мужні, працьовиті й співучі люди. Саме в них треба вчитися бути стійкими в життєвих випробуваннях, любити свою батьківщину.