Павло Тичина - Золотий гомін (СКОРОЧЕНО)

Над Києвом — золотий гомін, 

І голуби, і сонце! 

Внизу — 

Дніпро торкає струни... 

Предки. 

Предки встали з могил, 

Пішли по місту. 

Предки жертви сонцю приносять — 

І того золотий гомін. 



За цим гомоном нічого не чути, навіть не помічаєш грози, які пролітають над містом. Послухай гомон уночі. Разом з ним із сивої-сивої давнини причалюють золоті човни. Андрій Первозванний благословляє землю. Над Дніпром проходить Час, засіваючи небесні ниви. 



Він був як вой, сп’янілий від одваги, 

Наш Київ, — 

Що воювать хотів безкровно, — 

Безжурний Київ, 

— буря! 

Стихійно очі він розкрив — 

І всі сміються, як вино... 

— блиск! 

— жах! 

Всі вітаються та кричать "Слава!" 



І засміялись гори, 

Зазеленіли... 

Але аж два чорних гроба. 

Один світлий. 

І навкруг каліки. 

Повзають, гугнявлять, руки простягають 

(О, які скорчені пальці!) — 

Дайте їм, дайте! 

їсти їм дайте — хай звіра в собі не плекають, 

— дайте. 



Проходять бідні й багаті, молоді й старі. Над ними чорний птах з пазурами замість очей, він кряче у золотому гомоні. Століттями виймав чорний птах очі живим, віру із серця. 



Предки — з жахом одвернулись. 



— Виростем! — сказали тополі. 

— Бризнем піснями! — сказали квіти. 

— Розіллємось! — сказав Дніпро. Тополі, квіти і Дніпро. 



************************************************ 



Я – дужий народ, 

Я – молодий! 

Вслухався я в твій гомін золотий! 

І от почув. 

Дивився в твої очі – 

І от побачив. 

Гори каміння, що на груди мої навалили, 

Я так легенько скинув – 

Мов пух… 

Я – невгасимий Огонь Прекрасний, 

Одвічний Дух. 

Вітай же нас ти з сонцем, голубами. 

Я – дужий народ! – з сонцем, голубами. 

Вітай нас рідними піснями! 

Я – молодий! 

Молодий! 

Пошук на сайті: