Павло Григорович Тичина  
 (1891-1967)
поет-символіст 

 

Поет світового масштабу; 
дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа; 
хліборобський (селянський) Орфей; 
бард Центральної Ради.

Народився в с. Піски Чернігівської області в родині дяка. Отримав музичне виховання, грав на флейті, гобої, кларнеті, бандурі, піаніно та ін. 

Навчався у Чернігівській духовній семінарії, потім – у Київському комерційному університеті, який не закінчив у зв’язку з революцією. 

Працював в хорі (спочатку солістом, а потім – диригентом).

Працював у газеті «Нова рада»(1917), у журналі «Літературний вісник»(1918-1919).

Міністр освіти УРСР (1943–1948). Лауреат Сталінської премії (1941). Голова Верховної Ради (1953-1956). Лауреат Шевченківської премії (1962). Герой Соціалістичної Праці (1967). 

Перший вірш «Блакить мою душу обвіяла» у 1907 р.

У 1911 р. після прослухання вірша Тичини «Розкажи, розкажи мені, поле..» Коцюбинський заявив: «Серед нас справжній поет».

Вірші:

З другої половини 1920-х р. змушений був писати на замовлення партії влади.

Збірки:

  •        1918 р. «Сонячні кларнети»
  •        1920 р. «Плуг»
  •        1920 р. «Замість сонетів і октав»
  •        1921 р. «В космічному оркестрі»
  •        1924 р. «Вітер з України»

Створив унікальний кларнестичний стиль.