Аналіз вірша Павла Тичини "Арфами, арфами"

 

У поезії всього чотири строфи. Фабула розмежована й поділена за строфами рівномірно. У першій змальований прихід весни. Поет подає дивної краси її живописний портрет: «Йде весна, запашна, квітами-перлами закосичена».

Друга строфа віщує грозу картиною хмар — дум, якими вкри­вається небо.

У третій — ліричний герой милується весною, що дзвенить потічками й співом жайворонка.

В останній строфі в артистичній асоціативно-образній формі розкривається піднесений душевний стан персонажа, який звер­тається до коханої із закликом відкрити своє серце весні.

Композиції кожної строфи відповідає певна структура фрази з виділенням найважливіших слів-епітетів. Вони виносяться на кінець речення й віршованого рядка (самодзвонними, ніжно­тонними, перламутровими), символічні за змістом позиції.

Головні, ударні рядки в поезії закінчуються чоловічими ри­мами, наповнюючи енергією й усі інші рими. Для надання уро­чистості, відкритості, поет майстерно користується властивос­тями голосних звуків. Візьмемо в першій строфі звук «а», яким розпочинається вірш:

«Арфами, арфами... Йде весна запашна». Він створює ілюзію широти, лунності, розложистості. Звуки [а] й [о] — музичні крила цієї поезії. Характерно, що вірш написаний не одним розміром, а кількома. Це створює дивну музикальність і тонку мелодійність, які відзначилися ще літературознавцями 20-30-х років.

«Арфами, арфами...» вражає не тільки гармонійністю звуків, а й чарівними живописними картинами. Передусім портретом закосиченої весни (бачимо тут спектр райдуги). А далі сріблястий тон («квіти-перли») переплітається з голубим кольором, що допо­магає ліричному герою вираженню глибокої романтичної задуми. Живописна палітра розширюється: «золотистими», «блакить», «перламутровий», «вогневий». Кольори поєднуються, виграють різними відтінками, допомагаючи відтворити складний спектр почуттів юної закоханої душі.