Аналіз вірша Павла Тичини "О панно Інно"

 

Для вираження глибокого драматизму ліричного почуття автор використовує взаємодію музичного й живописного. Він двічі звертається до зорових образів. Білим кольором зимового пей­зажу («сніги») підкреслюється самотність героя, який мучиться й страждає від кохання. А думка-загадка, що любов загублено, подається в супроводі такої промовистості деталі «цвіли луги». Музикальність, яка йде від логічних, ритмічних і психологіч­них пауз, обірваних і номінативних речень («Вікно. Сніги. Зимо­вий вечір... Тиша. Ми), від цілої системи синтаксичних повторів та зорової образності, надає поезії великої естетичної цінності. Переживання персонажа такі глибокі, що здорові враження переплавляються в музичні, і навпаки,— в здорові: наприклад: «Я ваші очі пам’ятаю, як музику, як спів» (зорові перейшли в музичні); «І раптом небо ... шепіт гаю... О ні! То очі Ваші» (музичні перейшли в зорові).

Вірш «О, панно Інно...» складається всього з двох восьмиряд- кових строф (рівновеликі ямбічні рядки скріплені двома римами), а скільки в ньому трепетного почуття, щему, ніжності. Здається, перед нами звичайні прості слова. Але тисячі разів чужі слова письменник увів у свій контекст, і вони набрали особливої рит­мічності й образності, заграли, як відшліфований діамант.