Ой, що в Софійському
заграли дзвони, затремтіли,
Не білі голуби-янголи в небі полетіли.
Ой, там збиралися під прапори,
під соняшні ще й сині. Віднині
Не буде більше пана у вільній Україні!
Ідуть, ідуть з музикою
Під тінню прапорів
Прекрасною, великою
Рікою стиглих нив.
Ідуть, ідуть - вітаються
І славлять щасні дні.
Жахтять, переливаються
Їх душі вогняні.
Ой, та виходили попи з Софійської
з-за брами
З хрестами, з хорогвами.
У шатах золотих коло Богдана правлять Службу Божу. Як рожу -
Вітай свою, Вкраїно, долю, -
вітай дівчину гожу.
Горять, горять свободою
Вчорашнії раби,
Бо вчули: \"Встань з природою\" -
Звук янгола труби.
І встали всі, співаючи
З природою весни,
З природою вітаючи
Чудові дійсні сни.
Як засміялося до них та праведнеє сонце:
\"Не дурно гріло я -
світило у кожнеє віконце\".
Як заходилися хмарини ткати скатертини,
Цвітуть та розцвітають небесні
бархатини-хвилини!
Цвітуть в піснях вкраїночки
Дзвіночки срібняні.
Душею чорнобривочки
Струнчасто осяйні!
То ж матері майбутнії
Стрічають дні ясні!
О, хвилі незабутнії!
О, сонце і пісні;
Ой, що на Софійському
та грали дзвони, замовкали,
Там прапори приймали,
до народу промовляли:
\"Гей, разом, разом станемо
на ворога ми, браття-завзяття!\"
Хто зрадить Неньку-Україну, -
прокляття тим, прокляття!
І суне військо лавою
від білих тихих брам,
Із \"ЗАПОВІТОМ\", \"СЛАВОЮ\" -
весь Київ наче храм.
В нім скапала кров часові,
кров мучнів без кінця...
І в нім горять ТАРАСОВІ
вкраїнськії серця!