ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ

І

Ліді Папарук

Сніг. Сніжок.

На княжий теремок.

День і ніч круг нього ходить,

плаче голосок:

— Ой князю, князьочку,

чи ти за Дунаєм?

чи ти на Дону?

Дай про себе вісточку,

бо умру.

Прислухається княгиня — тільки сніг,

тільки сніг та сніжок,

та за полем та за лісом

голос-голосок;

Батька війна!

Матері 'ма!

Хто пооре, хто засіє? —

А-а!

Ой, яка пустеля.

Тут княгиня знов:

— Послужи ще ти, вітрило,

вітре-чорнобров!

Десь князь одступає

з жменькою княжат,—

одвертай од нього стріли,

посилай назад.

Прислухається княгиня — а вітру нема,

тільки сніг та зима,

та за полем та за лісом

чути голоса:

Ми тебе одвернем!

Ми тебе пошлем!

Будеш ти лежать, як князь

твій,—

каменем...

Ой, яка пустеля.

— Дніпре, Дніпре, сон-дрімайло,

ти нам батько всім.

Встань хоч ти — коли без князя —

царство воскресім.

Царство тихе, праве,

мудре на закон:

щоб одні землі гляділи,

а другі корон.

Прислухається княгиня — тільки сміх,

тільки труситься сміх,

та шумить, шумить шумище

із-під хат, із-під стріх.

Мо' вернувся князь з походу?

Мо' дружина прийшла? —

Прислухається княгиня — брязк мечей та

яса,

та все ближче голоса:

Ми тебе воскреснем!

Ой, яка пустеля.