Прийшли до мене в гості.

З мого ж таки села.

Я хочу їх вітати —

Не знаю, що сказать.

— Нужда! — вони говорять.

(А місто в прапорах...)

— Сама нужда та злидні,—

Й коли вже їм кінець?

Сини нас потішають:

Ось... воля і земля.

А що за тую волю

Та безкінечна кров...

Мовчать. В очах їх сльози.

Я веселю печаль.

На стінах тихо плачуть

Шевченко і Франко.

(1919)