Жанрова своєрідність твору «Поза межами болю» О. Турянського

 

    Існують теоретичні роздуми літературних критиків стосовно генологічної самобутності твору, що увінчався найрізноманіт­нішими жанровими ореолами: «поема» (Р. Плєн, С. Пінчук), «повість» (Р. Федорів), «повість-поема» (С. Пінчук), «модернаепо­пея» (М. Селегій), «поема-симфонія» (3. Гузар), «роман» (М. Ільницький). Така концепція взаємозв’язку індивідуально-авторської творчості з категорією жанру зумовлена проблемою еволюцій­ної самосвідомості культури XX ст., власне самим мистецьким життям з його намаганням відшукати власну форму вираження.

Найчастіше визначають жанр твору «Поза межами болю» як анти­воєнна психологічна поема в прозі.

У долю цього незаперечного факту вплітається технічна пись­мова оздоба твору: майже кожне нове речення, обрамлене поетич­ною ритмізованою прозою, починається з абзацу й має вигляд віршових рядків. До ліричного мережива тексту належить й ціла лавина пунктирних ліній (у даному випадку до уваги беремо тільки перше видання твору письменника: Туринський О. Поза межами болю.— Відень-Чікаґо: Вид-во компанії «У.-М.-НА», 1921) — то струни авторового болю настроєні на мовчання, яке огортає загадкові розлогі горизонти думок і почуттів. Дослі­дження графічного аспекту ліричної форми «Поза межами болю»

О.    Туринського лежить у глибині застиглого трепету експресіо­нізму, що в письменницькій практиці визначається великою кіль­кістю тире, крапок, у решті речень у вигляді дужок.

Іноді здається, що основному сюжету нікуди дітися й він ось-ось має вийти за межі «реального,» звернути в абстрактну сторону індивіда, що відповідає його внутрішньо-духовному потенціалу. Наприклад, тоді, коли автор як персонаж, замкнувшись у свій світ бажань і спогадів (різдвяна картина), був представлений «потоком свідомості», ірраціональною хвилею простору й часу. Епічний принцип зображення сюжетної канви твору характери­зується й тим, що автор часто охоплює все життя людини чи най­важливіші її моменти. Адже в «Поза межами болю» із розповідної форми дізнаємося про трагічне життя Штранцінґера, який осліп через поранення в одному із боїв. Його мати з розпуки померла, а наречена наклала на себе руки. Із діалогу між персонажами стає відомо, що в Саба нікого не було з рідних, а Пшилуського зра­джувала дружина. Перед очима Оглядівського, який був у перед­смертному стані, промайнуло все його життя. Письменник, пере­тинаючи межі ліричної форми твору, забезпечує героям істинно епічну повноту буття, розгортає справжню історію їхньої душі.

 

     • Чому автор вирішив написати про своїх загиблих товаришів? (Письменник воював від час Першої світової війни, зазнав

жахів полону. Тіні загиблих товаришів з’являються у сні і наяву. Цей твір є своєрідним жалобним вінком)

•     Як визначив жанр свого твору О. Туринський? (Повість- поема)

•     Перелічіть друзів у нещасті (Штранцінґер, Добровський, Ніко- лич, Сабо, Бонні, Пшилуський та Оглядівський (саме від особи останнього ведеться розповідь)

•     Зачитайте, як у передньому слові автор зазначає, що вони стали жертвою злочину. («Це був злочин, якого люди і при­рода допустилися на нас і який і нас приневолив стати зло­чинцями супроти духа людства»)

•     «Ідуть живі трупи по трупі природи». Який художній засіб використав автор у цьому уривку? З якою метою? (Письмен­ник досить точно використовує оксюморон, щоб передати весь жах ситуації, в яку потрапили герої твору)

•     Проаналізуйте тропи в поданому уривку: «Чорні хмари за­крили заздрісно сонце і блакить неба й повисли над ними, як велетенські чорні крила всесвітнього духа знищення». (Мета­фори, епітети)

•     Чому Штранцінгер, який просувався зі своїми шістьма това­ришами, раптом зупинився? (Від надмірної втоми)

•     Що було єдиним спадком для Штранцінгера, що лишила йому воєнна доля? (Він був сліпий, і скрипка — та єдина його відрада)

•     Як було вбито охоронця? (Сабо ударив його палицею по голові)

•     Чому люди були приречені на смерть? (Ні крихітки їстівного, навколо були засніжені гори, урвища й безодні)

•     Щоб вижили інші... Хто повинен був померти? (Помре най- слабший)

•     Як визначити найслабшого? (Вони будуть скакати, танцю­вати навколо того корча, поки хтось не впаде)

•     Яка одна-єдина думка була під час руху в кожного з чолові­ків? («Без найменшої тіні спротиву почали скакати людські скелети, замерзлі з морозу, смертельно вичерпані голодом, бігати і скакати довкола корча. Лише одна думка вводила в рух їх закостенілі ноги: «Скачи, скачи і витримай... а то, може, твої власні товариші тебе доб’ють!»)

•     Що допомогло вижити героєві-оповідачеві? (Слабенькі ручки сина, які він ніби відчував на шиї, тримали його)

•     Хто як себе поводив під час танцю? (Добровський сміявся й показував елегантні фігури танцю, бо був колись балетмей­стером, розмовляв з коханою жінкою, говорячи, щоб не ляка­лася його теперішнього вигляду. Один упав знесилений, але

зараз же підхопився, як м’ячик, боячись виявитися найслаб- шим. Бонні плакав, кликав маму)

•    Найслабшим виявився Бонні. Назвіть його останнє прохання. (Попросив передати якісь гарні слова його мамі й заспокоїти її, що помер він у теплій хаті на м’якій постелі)

•    Що зробили з одягом Бонні? (Товариші стягли з трупа вбрання і розпалили вогонь)

•    Біля вогнища кожен герой розповіді постає як особистість в екстремальній умові... Продовжіть думку. (Мовчазний слі­пий Штранцінґер у відчал і з бажання віддати останнє спа­лює у вогнищі свою скрипку («Оця скрипка — це його очі»); Сабо рве банкноти, що їх підступним чином здобув на війні, і розмірковує, що то значить мати гроші; Оглядівський (опо­відач) марить дружиною й синочком; Добровський (колишній організатор світських балів) біля вогнища філософськи заува­жує: «Ми вже не маємо гроші і також не потребуємо гроші. Тепер ми стали людьми»)

•    Які були слова Добровського стосовно долі Бонні, коли това­риші сиділи біля вогню? («Оце має бути людська доля! Вро­дилася людина, плакала, сміялася, співала, навчилася ходити і при чимчикувала, сердешна, аж сюди, щоби після найстраш­ніших мук покластися тут, у тій проклятій льодовій пус­тині на спочинок»)

•    Що засуджує письменник у своєму творі? (Письменник засу­джує потворні явища життя, жорстокість війн і кровопро­лить)

•    Визначте стиль повісті-поеми. (Стиль повісті Осипа Турин­ського «Поза межами болю» належить до напряму класичного експресіонізму в розвитку української літератури початку XX ст„ у якому мистецтво тісно пов’язане з реальністю, проте вираження знаходить через дослідження глибинних психологічних і душевних процесів, що відбуваються в людині. У творі О. Туринського зображено загострене суб’єктивне сві­тобачення через призму переживань та емоцій автора в екс­тремальній ситуації)