Аналіз оповідання «Зав’язь»

 

Раннє оповідання «Зав’язь» є зворушливою ліричною сповіддю про перше кохання, про незабутню ранню весну, коли в гіллі «зав’язуються дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки» — зав’язь. Цю зав’язь потрібно берегти, захищати від весняних холодів. Зав’яззю є перше кохання юних Миколки й Соні, соро­м’язливих і чистих, прекрасних у своїй наївності й щирості. Символічно, що юнак, ніби боячись втратити найдорогоцінніший скарб любові, обкурює свій і Сонин садок, рятуючи при цьому й зав’язь їхнього почуття. Саме в час цвітіння саду й появи зав’язі — майбутнього плоду народжується перше юнацьке по­чуття. І нехай на дні глибокого провалля ще лежить сніг, нехай насміхається дід, у юнака зривається голос, коли він дивиться в дівочі очі, паморочиться голова, а серце починає калатати, як дзвін, від одного лише слова коханої. Та й дід насміхається з онука не від злоби, це щось подібне до тренування. Дід готує хлопця до життя, а водночас і згадує свою молодість. Те, що в нього слово колоритне, підтверджує характеристика, яку дід дає онуковій коханій. «ї ...то дівка з тієї куряви, що чорти на доро­гах крутять. Просто в неї міцний характер, кажу спокійно аби випорснути з дому». Оповідання «Зав’язь» вражає відчуттям автора и умінням передати найтонші порухи людської душі. Вда­лим є і те,що розповідь ведеться від першої особи, що допомагає краще розкрити внутрішній світ героїв, передати їхні настрої, переживання й радості. Символічна й назва твору: зав’язь пер­шого юнацького почуття, яке народжується в благословенний час цвітіння саду й появи зав’язі майбутнього плоду. Хочеться вірити, що в Миколи й Соні попереду довге й щасливе життя, що в їхніх серцях надовго оселилося велике людське кохання, яке зігріватиме душі, допомагатиме й підтримуватиме їх на нелегкій життєвій дорозі.