Дивак – Григір Тютюнник

Григір Тютюнник

ДИВАК

На початку зими ходити Олесеві до школи можна двома стежками:одна бором, друга —річкою. Сюди зручніше, та в зазимки лід на річцітоненький, так і зяє чорною прірвою. Тому кожного разу, коли Олесьвиходить з дому, мати наказує йому:— Гляди ж, сину, річкою нейди. Там ще лід молодий.Олесь смирно стоїть біля порога, слухає. Він ще малий, головоюледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку,дивляться широко, немов одразу хочуть вбагнути увесь світ.Олесь любить зиму. Йому подобається робити перші протопти взаметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах —вони стають тодіголі та сором’ язливі, як стрижені допризовники.Іще любить Олесь малювати на снігу всяку всячину. Присяденавпочіпки й водить пальцем сюди, туди. Дивись, хата виходить, збовдура дим валує, а на тину півень горланить, розчепіривши дзьобаножицями. Олесь пхає закляклого пальця в рот і, гримаючи чобіткомоб чобіток, милується своїм творінням, аж доки хтось не гукне здвору:— А чого ото ти, парубче, не йдеш до школи? Ось підожди, я матеріскажу!Олесь підскоче, як злякане пострілом звірятко, засміється тоненько:гі-гі, —і подасться в сосни.В бору снігу мало. То там, то сям проглядає крізь порошу трава зпримерзлими до землі зеленими чубчиками, стримлять низенькіпенькиз жовтуватою, немов старий мед, смілкою на зрізах.

Тихонавкруги й затишно. Тільки часом шелесне по гіллі вальок снігу,струшений вітром з верховіття. Десь неподалік чути: цюк-цюк-цюк, —дятел порається. Олесь нахиляється, крекче, пильно мружить око.Пальтечко в нього товсте, а сам тонкий; важко нахилятись: духспирає, під очима набряка, тому кожен сучок птицею вздрівається.Аж он під старою сосною латка шишок рябіє. Ба! Що одна впала.Ось до він, дроворуб! Олесь стає навшпиньки й крадькома пнеться накосогір.Зачувши людину, дятел перестав цюкати, повів гартованимдзьобом з боку в бік і націлив його на Олеся: чого тобі тутечки?Здригнувся, хльоснув крилом по корі і зник, залишивши у вузенькомудуплі шишку. Олесь хотів дістати її і покуштувать, та передумав —іпритулився вухом до стовбура. Його ледве помітно розгойдувало, підкорою щось жалібно скрипіло, а внизу під підошвами у Олесяворушилось коріння —помирає сосна… Олесь нагріб чобітками снігупід окоренок, утрамбував його гарненько і, вирішивши, що теперсосна не впаде, погицав через замети до школи.Ще здалеку побачив міст з гатками по обидва боки. По той бікмосту, через вигін, червоніє крізь біле плетиво запорошених деревцегляна школа.

З бовдурів дим угору тополиними стовпами. Повітряпахне торф’яним духом і весняним випаром сирих вільхових дров.Ліворуч від мосту чорніють миї, виграючи на сонці блискучими 30 хвильками,—там б’ють джерела; а праворуч, на мілині, де лідміцніший, гасає ватага школярів. Лід гнеться, цьворохкаєод берега доберега, здуваючись попереду ватаги, мов ковдра на сіні. З проломинцівками цебенить вода і заливає плесо.—Ей, Олесю! —кличуть з гурту. —Гайда з нами подушки гнуть!—Навіщо лід псуєте? —у відповідь Олесь.—Він ще молодий.Дітвора сміється: дивак.А Федько Тойкало розбишакувато вишкірив зуби і, вказуючирукавом на Олеся, заволав так, що шия одразу зробилась тоненькою:— Бий зрадника! —Підскочив, тицьнув Олеся ліктем під скроню ізник поміж палями.Олесь згарячу ніяково посміхнувся, поторкав мокрою рукавичкоютверду ґулю під оком і, ковзаючись, побрів до школи. Під ногамилагідно, мов хмизок у лісі, потріскував лід, а біля ока щось обважнілой сіпалось.

Олесь ліг долілиць, притиснув скроню до льоду і почаврозглядати дно. Воно тьмарилось мулистим пилком, пускалобульбашки, котрі прилипали до криги білі, круглі, як волячеоко. Течіярозчісувала зелений кушир, пряли тоненькими ніжками якісь жучки,боком, долаючи пружний струмінь. І ввижається Олесеві маленькахата під кущем водяної папороті, а в тій хатці —він, біля віконцясидить, рибку стереже. Забажав —вийшов. Ніхто тебе по займе. Ідикуди заманеться. Ось карасик пливе. Цап його за пірце: «Добридень,дядьку!Як поживаєте?» Олесь солодко зойкає, щільніше припадаєлобом до криги.Раптом поміж куширами промайнула чорна блискавиця і завмерлаосторонь довгастою плямою. Олесь підповз ближче, пригледівся ізастогнав від подиву: щука! В зубах у неї тремтіла маленька пліточка.— Пусти, —видихнув Олесь і ляпнув долонею по льоду.Та щука й не поворухнулась. А плітка зникла. Вінпідхопився наноги і став гатить підбором в те місце, де стояла щука, аж доки підчоботом не хрокнула вода.Біля школи теленькнув дзвоник, улігся гамір. А Олесь сидів посередрічки поруч зеленої, з ряскою, калюжі і плакав. Під мостом бився обпалі вихор, згортав до купки сухий очеретяний лист і гнав його вберег.Олесь підвівся, запхав книжки в пазуху і поплентався до школи.На першому уроці було малювання. Старенька вчителька Матільда Петрівна ходила поміж партами і, роблячи загадкове обличчя,повільно говорила: «А сьогодні, діти, ми будемо малювати…перегнійний горщечок. Завдяки цим горщечкам передові колгоспинашої країни…»

Потім вона дістала з портфеля гирунчик і урочистопоставила на стіл.Діти почали малювати, виводячи кожен своє: той жлуктичко,інший ринку або макітерку. І оскільки дірку в денці ніяк було 31 передати, то її чіпляли збоку. Олесь старанно скрипів олівцем інатхненно прицмакував. Коли ж учителька зупинилася біля йогопарти, з зошита на неї, презирливо примруживши око, дивився дятел:чого тобі тутечки?—Олесю, адже я наказувала всім малювати горщечок,—суворосказала Матільда Петрівна. Їй сподобався дятел, але вона добре знала,що таке вчительська принциповість, тому й додала:—Я поставлю тобі двійку.У класі увірвався гамірець. Відмінники дивилися на своговчорашнього побратима співчутливо, а ті, хто вчився через пень-колоду, з радістю чекали на те, що їхнього полку прибуде. Олесь зібравкнижки, виліз з-за парти і рушив де дверей.—Куди це ти?—здивувалась учителька.Олесь похнюпився.—Я так не хо’!—Як це —так?—Гирунчика отого не хо’ малювати.—Чому?—Дятла хочу…Доки Матільда Петрівна думала про долю свого авторитету, Олесьвийшов у коридор, похапцем натяг пальтечко і опинився на ґанку.В шкільному садку пурхали синички. В бур’янах вовтузилисьгоробці, скльовуючи реп’яшачі кім’яхи. Десь у вільхах по той бік річкибили пеньки: бух, бух. Дзень,—сокира сприснула.Олесь уявив собі, як гарно зараз у лузі, і побіг у верболози.Там він блукав до самого вечора. Обмацував холодні пташинігнізда, їв мерзлу калину, доки не набив оскоми. Потім шукав осиковітрухляки, ховав за пазуху і, нап’явши пальтечко на голову, дивився:світять чи не світять? У кущах, заплетених осокою, шарудів вітер,попискували миші; а в березі терлись одна об одну вільхи, сповнюючилуг тривожним стогоном.

Сонце пробило у хмарах над байраком вузеньку ополонку,яскравим променем стрельнуло на левади. Олесь радісно мруживсяйому назустріч, зводив очі до перенісся, ловлячи золоту мушку накінчикові носа.Надвечір хмари опустилися нижче, а тополі над селом повищали інабрали войовничого вигляду. Треба було йти додому. Олесь грядкамивибрався на вигін і став чекати, доки випустять школярів.Під тинами на колодках або просто навприсядки сиділи дядьки,смалили цигарки, гомоніли:—Он бач: вільха в лузі почорніла… на відлигу, мабуть.—Еге ж, риба в ятір ніде…Біля школи грюкнули двері. Діти товпами посунули по домівках.32 Ще здалеку помітивши дорослих, хлопчаки бокаса ходять одинпобіля одного, щоб поборотися. Дивись: зчепились, водяться, хекають,наслухаючи краєм вуха, що скажуть біля тину. А там:— Ач ‘кий геройський парубок!—А ото, мабуть, Наталчин,—кажуть біля тину, помітивши Олеся.—Ба яке смирне…—Еге, воно якесь дивакувате…Слухає Олесь і не розуміє: хвалять його чи лають. На мосту Олесядожидав Федько Тойкало.— На попоїж, сказав ніяковіючи і втиснув Олесеві в рукуподавлений теплий пиріг. Бери, дурний, з м’ясом.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( 1 оцінка, середнє 1 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі: 6
  1. Анонім

    Того я читаю завжди в укр ліб!

  2. Анонім

    Чого деякі слова написані не правильно!?

  3. Анонім

    Деякі слова з’єднані! Що так важко було нормально зробити?

  4. Саша

    Чому деякі слова разом?

  5. Саша

    Купи собі нову клавіатуру

  6. Анонім

    Мені дуже сподобався твір дякую?

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: