Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Tyutyunnik_grigir_stepova_kazka.docx)Tyutyunnik_grigir_stepova_kazka.docx56 Кб1906
Скачать этот файл (Tyutyunnik_grigir_stepova_kazka.fb2)Tyutyunnik_grigir_stepova_kazka.fb2141 Кб1112

 

Григір Тютюнник

СТЕПОВА КАЗКА

Забутий Курінь

Ніхто вже не пам’ятає, відколи стоїть посеред степу отой Курінь —хатка не хатка, бо ні стін, ні вікон, ані димаря; одначе й стіжок нестіжок, бо двері є. А за дверима —холодний морок, грибами-поганками пахне та давніми дощами. Є ще у Куреня дві великі дірипо боках. Одна зяє на північ, звідки взимку вітри холодні, друга напівдень, звідки вітри теплі.Гасають побіля Куреня й інші вітри й вітерці, шукають, у яку б тоїм веселу дірочку свиснути: опівнічні —вітри чорні; вдосвіта —блакитні; в полудень —прозорі; звечора —зелені... І всяк свою піснювиводить у дверях Куреневих та дірках; чорний вітер, опівнічний,стогне по-совиному; блакитний, досвітній, зітхає спросоння;прозорий, полуденний, весело свиськає, а зелений, вечоровий, тиховоркоче, бо хочеться йому спати.Стоїть Курінь, старіє. Мох на ньому послався, жовтий і зелений,бур’ яни довкола розкошують, не кошені, не толочені: полин і вівсюг,ковила і молочай, горошок і деревій... А на самому верху Куреневомутополеня росте —залетіло звідкись іще зернятком. Куди вономандрувало, звідки —хтозна. Приблудне тополеня.Взимку та повесні Курінь відчинено з ранку до вечора і цілу ніч.Заходь у двері, лізь у вікна-діромахи, якщо тобі дверей мало! А восени 270 і влітку —зась, тому що і двері, і дірки, ібур’ яни довкола заснованіпавутиною: згори вниз, уздовж і впоперек, сітями круглими й сітяминавкісними... Всякими. Бо кожен павук по-своєму думає: один круглодругий уздовж, третій упоперек... Яка думка, така й сіть!Незатишно в Курені. Од моху дух похмурий сходить, авсерединіусещось гуде:чи то протяги степові, чи, може, джміль залетів та ніякне вибереться.Забутий Курінь.І ніхто вже не пам’ятає його молодим, коли був вінсхованкою відгроз і спеки, холоду і втоми всякому степовикові —і орачам, і сіячам,і жниварям, і молотникам... А ниви пахли хлібами, динями, кавунами,і шуліки високо в небі погойдувалися на крилах. Вечорами перед Куреневими дверима горіло вогнище, збиралися вморені люди іспівали вморених пісень. Потім і люди, й пісні засинали, і тількиполум’я од вогнища то шугало вгору червоними шпичаками, тогнулося дугою од вітру, то й зовсім згасало. І тоді аж до світанкужеврів та блимав у ніч невсипущий жар та іскри никали побіля Куреня цілими роями і гасли лишком одна по одній.Тепер Курінь уже давно живе посеред степу сам-один. Вже йговорити забув. А знав же! Не сам знав, щоправда, а навчився відтого, хто його змайстрував,—дядька Демида, теслі і вшивальника.Було це так. Коли Демид тесав дерево на Курінь, то перед тим, яксісти перепочити, розгинав спину, брався руками за поперек і казав:— 0-ох! Болять мої кісточки... Мабуть, на дощ.А коли зробив Куреневі раму, щоб він міцно стояв на землі, колиоббив латами, щоб було до чого солом’яні кулі в’язать, а далі ще йушив, то перш ніж сісти на траву і закурити цигарку —а може, нарадощах, що Курінь ужеготовий,—вигукнув весело:— Хух. Заморився, хай тобі абищо.Не на Курінь сказав «абищо», а насаме оте Абищо. А що воно таке,ніхто не знає, навіть сам дядько Демид.Потім, перепочивши та перекуривши, ходив Демид навколо Куреня, причісував граблями стріху, пробував йогопохитати рукою іказав сам собі:—Ш-шо-о? Він стоятиме! Демид як змайструє, тонавік. Еге!А другого дня прийшли люди забирати Курінь у степ. Сталипідсаджувати його на воза, а він раптом сказав так самісінько, як і Демид:— 0-ох!Аяк везли у степ і вітер бавився новенькоюсолом’яною чуприною Куреневою йтерся об його солом’яні боки, він усеказаві казавздивовано:—Ш-шо-о? Ш-о-о?271 Коли ж привезли і зсадили з воза на землю, Курінь радо видихнув:— Хух!І часто він потім так казав, бо часто його перевозили й переносилиз поля на поле, з баштану на баштан.Тепер забутий Курінь мовчав день у день і рік у рік, бо ніхто йоговже нікуди не возив і не носив. Навіть незгадував ніхто, як колись,бувало:—Ой, рятуйте, яка хмара насуває! Гайда, людоньки, до Куреня!Або:—Де се воно вогнище так виграє в степу?—А то коло Куреня сторожі вечерю варять.Тепер —ні. Тепер хіба, мо’, хтось проїжджий чи перехожий спитаєв селян:—Що воно ото чорніє в тумані серед поля?—То був колись Курінь,—одкажуть йому.—Тепер там ніхто неживе.Та й повсьому.Так думають і кажуть люди. Бо їм невтямки і навіть невздогад, щонасправді Курінь отой хоч і старий, та не сам. Насправді в ньомуживуть, і старанно працюють, і спочивають, і їдять, навіть граються,як є коли. Живуть у ньому ті, чиєї мови люди ніколи не чули, незнають, а отже, думають, що її й нема.Нехай собі думають. А ми краще подивимося та послухаєм.

Як свисне Бабак...

Сторінка 1 з 11 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 > У кінець >>