Григір Тютюнник - У Кравчини обідають

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Tyutyunnik_grigir_u_kravchyny_obidayut.docx)Tyutyunnik_grigir_u_kravchyny_obidayut.docx22 Кб1000
Скачать этот файл (Tyutyunnik_grigir_u_kravchyny_obidayut.fb2)Tyutyunnik_grigir_u_kravchyny_obidayut.fb230 Кб616

 

Григір Тютюнник

У КРАВЧИНИ ОБІДАЮТЬ


Садиба Юхима Кравчини при самій луці, її щороку заливаєпаводок, і нічого на ній путящого не родить, хіба кормові буряки таще коноплі. Але й коноплі виганяють, як верболіз, не на прядивогодящі, а скоріш на паливо. Про картоплю й балакати нічого: нікудишня, кормова картопля. Юхим щоосені продає її в районномумістечку або в Полтаві —городянам аби велика,—а собі купуєпольової, піскуватої. Зате сіна в Кравчини найкращі —густі та розкішні, косу непотягнеш, як вистигнуть. І з усякої трави. Не сіно —чай.«Зараз таке: у кого сіно, у того й гроші»,—метикує поміж дядьками Юхим і всміхається, дивлячись у землю, та підборіддя легенькопальцями помацує.З ним погоджуються, бо всяк годен помножити чотири-п’ятькопичок сіна та дві-три отави на шістдесят або й сімдесяткарбованців. З грядки таких грошей не вторгуєш. Погоджуються тапохвалюють Юхима у вічі. А позаочі сміються: що ж то за хазяїн, колине примовчує про якусь там свою вигоду.

Хіба розумні так роблять?Коли ти розумний, то, побудувавши, приміром, нову добру хату, нехвалися, а краще побідкайся: «Та нап’яв курінчик, холодно взимку,хоч собак ганяй. Цегла недопалена. Або —перепалена».Уродили гарні помідори, кажи: «Негодящі сей год помідори,пов’язалося таке, як бубурішки». Всі знають, що це брехня, однакшанують, бо вважають, що то людиназ розумом. Хазяїн!Або ще таке.Маєшгроші в загашнику, а тут прийшли позичати,— божися: «Танемає, чоловіче добрий, і на сіль., хай мене хрест поб’є!» Проведипозичальника з хати та щей з порога, вспину йому докинь: «Якби жбули, то хіба б я що — пожалкував?»Юхим цього не любить. Юхим любить навпаки. Почіпляється найого одну-єдину яблуню-райку десятків зо три яблучок —хвалиться вгурті: «А вже ж і яблук у мене вродило!.. Листя не видно. Начебджолиний рій обсів —золотенькі такі та червонобокенькі». Або: «Ну йбуряки ж у мене вдалися... Один на пуд тягне. Як цеберяччя».

Підерибу вудити —піймав чи не піймав, а прихвасне: «Сьогодні раноприсидів отам на Кулинчиному... Недовго й вудив, а на дві сковородинабралося».149 Незлостиві дядьки на те тільки головами підкивують, а лукавіші,тамуючи занудисту посмішку, питають, наче й не підступно, а з щироїцікавості: «Розкажи лишень, Юхиме, як ти минка позаторік ловив».Юхим закручує цигарку і повільненько так заводить: «А-а, то було.Пішов я тоді вдосвіта отуди за Оступ, тільки закинув снасть, ставзакурювати, дивлюся —гне, вже й кінець вудлища у воду вмочило.Підбив, тягну. Дебеленьке щось, чую. Витяг, а воно сама голова зминка... Чи я, мо’, дуже підбив?»Тут уже всі слухачі, навіть поважні дядьки, регочуться. А той, щопитав, ще й присолить по паузі: «Я, на твоєму місці бувши, Юхиме, отірайки вже давно б обтрусив, бо гілля поламає к лихій годині...»І в реготи, і в реготи: і з того, що в Юхима, крім хирлявої яблуньки,нічого більше не росте (скільки не садив —вимокає), і з того, що сіно внього родить, і з добрих буряків, і з риби...Юхим на те зобиджено кліпає підсмаленими коло горна рудимивіями, встає од гурту і, згорбившись, іде до кузні, а вслід йому:—Га-га-га! Ках-ках-ках!

Щоб знав, як винашуватись... Ото, щобзнав!..А Юхим розводить притухле за балачкою горно, пшакає міхом так,що іскри аж із бовдурів летять, і бурмоче: «Реготно їм, реготно,кугутня чортова! Ось прийде котрийсь та попросить: зроби, Юхиме,те, зроби се, то дулі зроблю».Однак минає день-два. Юхим забуває образу і нікому ні в чому невідмовляє. До того ж дядьки вже знають, як легко до коваляпідкотитися. Треба тільки стати на порозі кузні, кахикнути раз тавдруге й сказати лагідненько: «Драстуй, Явдокимовичу!Як воносьогодні кується-клепається? Нівроку? Ая вийшов уранці, чую,молоточок твій так і витьохкує, так і витьохкує... От ужепослав тобі Бог кебети до цього діла!» Це —лукавіші. А хто хитрувати нехоче абоне вміє, той почне: «Ти, Юхиме, за вчорашнєне сердься. Ми ж не зозла, а так, з дурного, сказать би, ума...»«Та я що ж, не помічаю, чи що,—мирно одказує Кравчина, асамому аж горло перехопить, так йому любенько на душі робиться.—Давай, що там у тебе». І робить між ділом, що бригадир за нарядомдав, тому клямку, тому шпуги — двері навісити, тому ляду до погребаобкує. А як немає нагальної роботи, то зачиняє кузню і йде в сосновийбір —«хоч там подихаєш не чадом та циндрою». Бір починаєтьсяодразу ж за кузнею і тягнеться косогорами понад річкою аж додальнього села Бірок.

Юхимгрузиться по піску, чуєпід підошвамикожну шишку і наслухає дятла. А забачивши його, стає неподалік,закурює цигарку й дивиться, як той вимахує голівкою та вицюкуєдзьобом.«Ач, який ковалик»,—думає, пихкаючи димом, і йде собі далі, донизів, порослих вільшиною, од якої тягне болотом та перемоклим у 150 воді сушняком: тут йому найлегше дихається і найпрохолодніше післякузні. Потім при нагоді Юхим не промине ні з того ні з сього запитатиу співбесідника:«А чи ти знаєш, яка птаха найроботяща? Ні? То я скажу.Дятел,—іпостукує твердим, давно не зрізуваним нігтем по ковадлу.—Горобець —то курка. Налетів у двір, стриб-скок поміж курми, дзьоб-дзьоб,нахватався і втік. Голуб —ледащо. Оддудурить воло й ходить, жде,поки нагодують. Сорока —злодюга, на живе кидається. Сойка, якциганка: що набачила, те й зцибрила та заховала про зиму. Шпак —як враг на садки налітає. А дятел —ууу... Трудяга. День крізь день, іліто й зиму, все стука та стука, як тесля долітцем або як я молотком. І як йому голова не болить, скажи!..»У Кравчини чи не найбільше на всю округу сімейство: він з жінкою Мотрею, яка ще дівчатком забилася у двадцяті роки в Чернечу Слободу з Катеринослава, коли там неврожай був, п’ятеро дітей —целише молодших, що не вилетіли ще з батьківської хати,—та стара, яксвіт, Кравчиниха, Юхимова бабуся. І всі вдягнені, взуті, нагодовані (рідкісне ковальське ремесло прибуткове, Кравчина добре заробляє),всі лагідної вдачі, а діти до того ж іще й гарно вчаться: менші —вслобідській школі, старші —в районній десятирічці. Юхим любитьповеличатися дітьми, як і своїм господарюванням, однак не приних.«То кулешу салом не зіпсуєш, а дітей хвалою враз»,—лагідно повчаєвін Мотрю і старших синів та дочок, які вже поодружувалися. Це коли Юхим у настрої.

А буває вінтаким повсякденно, коли не голодний. А як голодний, то лютішої людини, аніж Юхим, у всій слободі незнайдеш. Тому в передобідню пору, коли здалеку понад луками щедолинає передзвін Юхимового молотка в кузні, у його дворі вжепочинається метушня: виносять надвір низенького круглого столика,бо Кравчина влітку, як погода, обідає під райкою в холодку,витягають з колодязя цебро холодної води (як борщ видається татовігарячим, то миску ставлять на цебро, щоб швидше вихолоняв),перемивають і перетирають нефарбовані дерев’яні ложки, хоч вони йтак чисті, лаштують, чистого рушника татові на коліна і ставлять достолика татів ослінчик. Аж тоді Мотря велить наймолодшому синові Колькові бігти на кладовище і звідти виглядати, доки йтимуть тато.Колько, худорлявенький, чистенько одягнений хлопчик з розумнимиоченятами, лопотить босими ногами стежкою поміж соняшниками ігурчить, як машина. Виглядати тата на обід —то найбільша йогорадість, найпочесніше доручення, що дісталося йому від старшихбратів та сестер. Колько вибігає накладовище —найвище місце услободі, сідає на гарячий од сонця чебрець поміж могилками ідивиться на колгоспну садибу по той бік виярка та пильненьконаслухає.151 Кравчина йде поважно, заклавши руки за спину, не роззираючись іне зупиняючись біля зустрічних:наробився й виголоднів —не добалачок. Коли ж він спускається у виярок, спершу по коліна, потім погруди, по плечі, потім ховається з головою, Колько підхоплюється, якнаполоханий заєць, біжить стежкою назад, тільки хрести тапам’ятнички ввіччю йому миготять.— Ідуть тато! Чуєте, ма’? Йдуть! —гукає, хекаючи, а очі горять, якжаринки: він перший побачив тата.Дітвора шукає собі стільчики, пороблені татом, ставляє до столика,однак сідати ніхто не сідає. Мотря виносить глечик з теплою водою,рушник, мило ішматочок гладенько обструганої цеглини.Увійшовши до двору, Юхим обводить суворим поглядом усесімейство і, помітивши, що когось із дітей немає на обід, питається:— А де ж це Поля?— У неї сьогодні шість уроків,—одказуєхтось ізшколярів.Юхим засукує рукави — руки в нього по зап’ястясинювато-руді оддиму та окалини, а вищебілі: ніколи їм засмагнути —бере з Мотринихрук мило та цеглинку й одмиває ними кіптяву... Діти мовчки,шанобливо дивляться, як тато, зціпивши зуби, шатирить рукицеглинкою, тоді хтось із старших каже:— Може, тату, вам тверденьку мочалину купить? У городі є.— Твердішої од цеглини ніде немає,—одказує Юхим.Умившись, він перший сідає до столика, за ним баба Кравчиниха,сухенька, згорблена, тонкорука, вдягнена, як завжди, охайно, у вседовге та просторе.

А вже потім всідаються діти.Юхим куштує борщ, і коли він не дуже вичахлий і не дуже гарячий,питає:— А де це стрюк?Хтось із дітей подає йому стручок перцю, що попав під вінцявеликої полив’яної миски, й каже раденько:— Осьо, тату!Заховався.Юхим одламує вогнистий шматочок, вкидає у миску, тоді висипаєз долоні ще й зернята.— Чи не багато, батьку? —зауважує Мотря.—Дітвора ще язикипопече.— Кому багато буде, той попроситься,—одказує Юхим.Дітвора їсть мовчки, бо хто ж попроситься, як тато такий борщїдять?Юхим зачерпує повну ложку, повільно підносить до рота і якусьмить дивиться на неї, як на ворога, потім сьорб! —лунко, сердито йкоротко, немовби батогом ляснув —і ложка суха. Сьорб! Сьорб! —нишком і запекло. Коли ж попадеться комусь із старших дітейкурячий пуп чи печінка, Юхим скаже, переставши сьорбати:— Оддай, Маню, знахідку Колькові, він же менший од тебе.152 А Мотря при цьому ще й докине:— Він у нас сьогодні молодець, мамі дров уносив і тата бігаввиглядати.Юхим на те змовчує: малого іноді не завадить і підхвалити.Баба їсть з окремої мисочки, бо їй треба довго кутуляти. Юхимніколи не обходить її увагою за столом і, якщо вона не доїсть, буває,борщу, чи тушкованої картоплі, чи каші молочної, питається:— Чого цеви, бабуню, так погано сьогодні їсте?— Доживеш до мого віку, то й тобі неїстиметься, моя дитино,одказує Кравчиниха,—Колись, як була молодшою, хотілося, та небулочого, тепер єщо, та нехочеться.

Юхимовій дітворі чудно, що бабуся називає тата дитиною, токотрась із старших питає, поштиво усміхаючись:—Хіба ж тато —дитина?—Усі ми, дітки, діти, і старі, і малі, й середульші,—одказуєстаренька і сміється —німо, без жодного звуку.Це —«мирний» обід. А буває й так, що Мотря чимось не догодить Юхимові. І найчастіше —дуже гарячим борщем. Тоді на Кравчинунаходить голодний сказ. Він хапає миску, бігає з нею кругом хати,шукаючи вітру поза причілками, а знайшовши, заходжується віятиложкою борщ, як віють зерно до млина, і кричить так, що на всімкутку собаки ґвалт зчиняють:— Мало мене біля горна пече?! Га? Мало?!Коли ж вітру немає, Юхим підхоплює на руки ледь не відернийчавун з борщем і пхається з ним до колодязя.— Опускай у воду! У воду, кажу! —прискіпується до Мотрі йзалигує чавун обривком так, щоб дужка була.«Що се там за веремія?» —дивуються ті, хто не часто буває нацьому кутку села.«Та то в Кравчини обідають»,—байдуже пояснюють кутяни, бо вжезвикли. Так звикли, що коли хтось на когось кричить, йому кажуть:«Чого ти репетуєш, наче гарячого борщу вхопив?»Після обіду Юхим одразу ж добрішає і стає ще лагіднішим ібалакучішим, ніж завжди.—Про що ж тобі на завтра врок задали? —воркоче до сина чидочки і гладить чуб або кіски.—Про перпетуум-мобіле, тату...—А що ж то воно таке?—Вічний двигун, тату.—Гм,—каже Юхим і надовго замислюється.—Та й що ж, є такийдвигун?—Немає, тату.—Правильно, немає,—радіє Кравчина.—Нічого вічного немає.— А ви, тату? —озивається Колько.153 Юхим регочеться й каже:—А я, синоцю, вічний. Я —як той перепетмобіле!І ти підростеш —будеш вічним двигуном. Хто робить —той і двигун.—А хто не робить? —допитується Колько.— А хто не робить, той свистить,—сміється Юхим.Найдужче ж він любить учити молодшенького сина, щенешколяра, грамоти. Стане струнко, як солдат, притисне розчепіреніпальці до стегон —і до Колька:— Ану ж скажи, яка це буква?Колько схиляєголівку набік, примружує розумненькі очі й швидко-швидко відповідає:—«І», тату, тільки без крапочки вгорі.—А це? —Юхим викидає ліву руку вбік.—«Ги», тату.— А це? —радіє Юхим і якомога кругліше береться руками в боки.— А це «хви».—А оце ж яка?! —вже вигукує в щасливому запалі Юхим ібереться тільки одною, лівою рукою в бік.—А це, тату,—Колько навмисне витримує паузу, а Юхимнапружено жде і, коли вже на обличчі в нього з’являється ледьпомітна тінь досади, син, сміючись, каже:—А це, тату, «ри-и-и»!Старші діти, що теж пройшли колись по черзі цю батькову «школу»,обіймають Колька і хвалять, а Юхим враз нахмурюється й каже:— Ну, годі. Марш за уроки,а я пішов на роботу.Діти неохоче розходяться кожен до свого діла —не так вже й частовипадає їм побути з батьком,—а Юхим, заклавши чисті, одмитіцеглиною руки за спину, йде до своєї кузні. Дорогою він залюбкизупиняється погомоніти, коли хтось трапиться назустріч, самнапрошується зробити щось таке, чого, крім нього, коваля, ніхто вслободі зробити не зуміє: коли Кравчина не голодний, він кожномурадий прислужитися, кожному не пошкодує доброго слова чи поради,навіть насмішникам своїм. І потім до самогосмерку видзвонює йогомолоток по ковадлу —веселенько та вдатно, наче закликає людей дозакіптюженої кузні під сосновим бором. А якщо змовкне, то теозначає: притомився Юхим, зняв свого цупкого брезентовогофартуха, побитого іскрами, і, розтираючи праву руку —вона вжечастенько німіє йому,—пішов на низи подихати вільховою прохолодою.

Пошук на сайті: