Українська лірика воєнних часів

 

На початку 40-х років в Україні пожвавилося літературно-мистецьке життя. Друга світова війна «вивільнила притлум­лені більшовизмом сили української літератури, попустила пута народного духу, що один тільки й міг зарадити в цій трагедії». Поезія першою з-поміж інших літературних жанрів стала вираз­ником народного духу в один із найтяжчих періодів нашої істо­рії. І кров, і сльози народу закарбувалися в слові, яке кликало до бою, вселяло віру й надію в перемогу над ворогом. Розвину­лися всі жанри поезії, збагатилися виражальні засоби, розкрилися нові проблемні обшири. Поети старшого покоління — П. Тичина, М. Рильський, М. Бажай, В. Сосюра — творили в евакуації, висту­пали перед народом у пресі, на радіо; молодші — І. Нехода, Л. Дмитерко, П. Дорошко, М. Шеремет, В. Швець — воювали й писали на фронті, М. Шпак — у підпіллі, П. Воронько — у пар­тизанському загоні, О. Теліга, О. Ольжич — у лавах національ­ного підпілля. Багато талановитих митців не повернулися з війни (О. Гаврилюк, К. Герасименко, М. Шпак та ін.).

У перші дні війни поезія звертається до народу з клятвою й закликом, бойовим маршем і похідною піснею. Усенародного звучання набувають «Клятва» М. Бажана («Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою німецьких катів!»), поезія П. Тичини («За все ми відплатим тобі»), М. Рильського («За землю рідну»), В. Сосюри («Ми переможемо»), Л. Первомайського («Я зростав на оцій непо­кірній землі»). До скарбниці української лірики 1941 р. увійшли вірші В. Сосюри, «Слово про рідну матір» і «Україні» М. Риль­ського, «Земля» Л. Первомайського, «Україно моя» А. Малишка.

Набули популярності вірші-листи, адресовані воїнам, земля­кам, співвітчизникам («Лист до земляків» В. Сосюри, «Відповідь бійцям на фронт» П. Тичини, «Летіть, орли» М. Бажана).

Одвічні проблеми буття й смерті порушено в ліро-епічних поемах М. Бажана «Данило Галицький», П. Тичини «Похорон друга», «Жага» та «Мандрівка в молодість» М. Рильського, «Мій син» В. Сосюри, «Полонянка» А. Малишка. Образ Украї­ни митці уособлюють з рідною матір’ю, що надає цим творам особливої теплоти й ніжності, водночас глибини й сили синів­ського почуття.