Вияв постмодернізму в українській літературі останнього часу. Сучасні часописи та альманахи.

 

Кінець XX ст. низкою дослідників культури визначається як епоха постмодернізму або постмодерну. Постмодерн — широка культурна течія, що охоплює філософію, естетику, літературу, мистецтво, гуманітарні науки.

Терміном «постмодернізм» користуються під час аналізу явищ культури, що виникли після модернізму (звідси и назва) і вна­слідок розвитку модернізму.

Світ уявляється постмодернізму складним, хаотичним, багато­манітним, тому кращий спосіб його засвоєння — ігровий, естет­ський. Звідси така характерна риса постмодерністської культури, як іронія, насміхання. На думку постмодерністів, у сучасну епоху все відносне: немає істини, немає реальності (її з успіхом замінює віртуальна реальність, у якій люди вже не тільки спілкуються та проводять наукові конференції, а й освідчуються в коханні). У наш час «немає нічого живого та святого», що колись піддава­лося модерністській критиці та засудженню, отже, залишається лише глузувати та насміхатися над цим дивним світом.

Найхарактернішим представником сучасної постмодерністської філософської думки є всесвітньо відомий італійський уче­ний Умберто Еко. У його бестселерах «Ім’я рози», «Маятник Фуко» та інших органічно поєднуються філософський підтекст, пародійний аналіз культурної плутанини сучасної свідомості, іронічне осмислення минулого та попередження про небезпеку розумової деградації.

Одним із головних принципів постмодерну стала «культурна опосередкованість», або коротко — цитата. «Ми живемо в епоху, коли всі слова вже сказані»,— помітив філософ С. Аверінцев. Отже, залишається лише повторювати відомі істини, цитувати ві­домі вислови. Цитатами говорять політики. Цитати є елементами художньої творчості. Десятки, якщо не сотні цитат складають культурний багаж сучасної людини.

Виникає справедливе запитання: а що ж далі? Тут слід при­слухатися до слів Д. Лихачова: «Мистецтво на межі XXI століття не закінчується, воно вступає в перехідний період хаосу, а хаос завжди народжує нове».

Герой літератури постмодернізму — людина, яка загубилася в повсякденному бутті, утратила зв’язок із Всесвітом, гостро пере­живає власну відчуженість і втрату духовних орієнтирів. Вона не відає, куди йти, у що вірити, навіть про що думати й що від­чувати, оскільки її думки й почуття здеформовані під впливом трагічної дійсності. Постмодернізм в образно-символічній формі відтворює загальній абсурд життя, розрив соціальних і духо­вних зв’язків у світі, падіння людства в безодню, де немає шан­сів на спасіння.

Надзвичайної актуальності в літературі постмодернізму набув прийом естетичної гри. Гра письменників з реаліями буденності та літературними архетипами (прообразами) порушує глибинні зв’язки. У багатьох творах життя постає страшним театром, яки­мось апокаліптичним карнавалом. Літературна гра дає можливість переосмислити дійсність, більше того — переграти певні ситуації, щоб знайти відповіді на складні питання. А коли гра поєдну­ється зі сміхом, вона перетворюється на протистояння загальному абсурду. Відомий теоретик і практик постмодернізму У. Еко вва­жає, що, «коли вже минуле неможливо знищити, оскільки його знищення веде до німоти, його слід переосмислити іронічно, без наївності», позбавляючи людину страху від жахливого буття.

Сюжет у постмодерністських творах, як правило, розпадається на велику кількість мікросюжетів, відступів, коментарів тощо.

Характерною ознакою постмодернізму є поєднання комічного й фантастичного. Пародія, гротеск, художнє передбачення допо­магають авторам оволодіти логікою абсурду, зазирнути за межу реального, протиставити суцільному хаосу «сміх життя».

Нерідко представники постмодернізму застосовують елементи різних напрямів і течій — реалізму, натуралізму, «потоку свідо­мості», експресіонізму, сюрреалізму та ін., які активізують пошук засобів боротьби з трагічністю буття.

Постмодернізм розвивається в жанрах фантастичної притчі, роману-сповіді, антиутопії, оповідання, міфологічної повісті, соціально-філософського й соціально-психологічного роману та ін. Жанрові форми можуть поєднуватися, відкриваючи нові художні структури.

У другій половині XX ст. активізується жанр наукової фан­тастики, який у своїх кращих зразках поєднується з прогности­кою (прогнозами на майбутнє) та антиутопією.

Аналіз сучасних часописів та альманахів

На жаль, сьогодні не кожна бібліотека має у своїх фондах достатньо творів сучасних українських письменників. Ця літера­тура може подобатися чи не подобатися. Проте вона є. Щоб існу­вання літератури було повним, її треба читати, про неї треба гово­рити й писати. Тому джерелами ознайомлення з нею можуть стати часописи «Сучасність», «Київ», «Березіль», «Дніпро», «Укра­їна», «Вітчизна» та ін. Для детального ознайомлення із сучас­ним літературним процесом України, його напрямами та течіями варто скористатися літературознавчими матеріалами, що друку­ються на сторінках видань «Літературна Україна», «Дивослово», «Культура і життя», «Слово і час», «Українська мова і література в школі», «Дзеркало тижня» тощо.