Російськомовна українська поезія та її особливості

Російськомовна українська поезія та її особливості

На початку XXI ст. в українському літературознавстві російськомовні художні твори, написані українцями впродовж ХУІІІ-ХХ ст., тільки-но починають досліджуватися в контексті розвитку національного письменства. Проте проблема перегляду й переоцінки художньої спадщини іншомовних літера- торів-українців є однією з найактуальніших, тому що суспільство в силу різних обставин, а передовсім через нерозробленість механізмів ідентифікації іншомовної творчості наших співвітчизників, ще не схильне сприймати російськомовну художню спадщину І. Богдановича, М. Ушакова, Л. Кисельова, Л. Вишенського, Б. Чичибабіна, Г. Винського, В. Наріжного, О. Сомова, М. Маркевича, А. Погорільського, М. Гоголя та інших у контексті українського письменства.

Доцільність опрацювання російськомовної прози М. Ушакова, Л. Кисельова, Л. Вишенського, Б. Чичибабіна в річищі розвитку української літератури обумовлюється тим, що в ній знайшли своє втілення й осмислення національні історія, міфологія, усна народна творчість, етнографія, література, тобто народний дух, світогляд, мораль, які вони трансформували та презентували в іноземному культурному просторі. Виправданість вивчення художнього доробку літераторів у системі національного письменства виправдовується ще й тим, що вони, як свідчать твори, листи, спогади рідних, друзів, були свідомими свого українського походження.

Життя й творчість Миколи Ушакова

Микола Миколайович Ушаков (1899-1973) — один з найбільш помітних російськомовних поетів України, відомий також своїми перекладами творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, В. Сосюри. М. Рильського та інших українських поетів і письменників. За заслуги перед радянською літературою в 1973 р. поет був нагороджений Державною премією У PCP імені Т. Шевченка. З 1995 р. Національна спілка письменників України присуджує українським поетам, які пишуть російською мовою, літературну премію ім. М. М. Ушакова.

Життя й творчість Леоніда Вишеславського

Дитинство.

Вишеславський Леонід Миколайович народився 18 березня 1914 р. в м. Миколаєві в сім’ї інженера. З 1922 р. жив і навчався в Харкові. (Дід одержав парафію у Павлівці, і майбутній поет певний час навчався в школі, викладання в якій велося українською мовою).

Это там предо мною возник в блеске вишен, лент и губ девичьих, многострунный песенный язык — истинная нежность и величье.

Навчався Леонід Вишеславський у цій школі недовго, а потім, як він сам напише, «батьки відвезли мене до Харкова».

Харків — особливий розділ у житті поета-початківця. Свій перший вірш написав він саме в Харкові в березні 1925 р. Харків — це і його дружба, і по-справжньому родинні стосунки з двома цікавими, видатними людьми — вітчимом Леонідом Гавриловичем Платоновим, захопленим викладачем біології, людиною величезних знань і надзвичайно широкого кругозору, а також його рідним братом, українським письменником і вченим Юрієм Платоновим. Від них — любов до біології та астрономії.

Але Харків — це й школа «Металіст», і перші публікації в журналах «Красное слово» і «Молодая гвардия». Юний поет, розкритикований за вірші «Природа» і «Солнце», за порадою старших колег, написав вірші «Ударная ночь» та «Бригада литейщиков». На той час він був уже студентом робфаку.

Фронт.

Про серце, що птахом випурхнуло з грудей вмираючого, завіяного заметіллю солдата,— одна з найкращих ліричних балад Вишеславського. Свого часу вона запала в душу не одному юному поетові й читачу. З неї Іван Драч розпочав і свою передмову до двотомника «Избранного» Леоніда Вишеславського — «…И выпорхнуло сердце».

Поезію неможливо переказувати. Її треба читати рядок за рядком. І не процитувати тут баладу. Динамічна, емоційна, вона свого часу неодноразово звучала по радіо та з естради. Душевністю и щирою скорботою зворушували слова про бійця, який замерзає в степу,— «кругом враги, и некуда податься».

К утру замерзший человек уснул навек. На крылья век слетел уже усталый снег.

Не слышит мертвый ничего…

А из-под куртки у него вспорхнуло сердце.

Війну Леонід Вишеславський пройшов від першого до останнього її дня. З липня 1941 р. й до самої Перемоги. Пішов на фронт, будучи членом Спілки письменників, аспірантом університету й викладачем педінституту. В армії служив літпрацівником і спец- кореспондентом кількох армійських газет. Неодноразово бував на передовій. Перед закінченням війни став літпрацівником газет Південно-Західного та 1-го Українського фронтів. А якщо говорити мовою довідкового видання «Письменники України у Великій Вітчизняній»: «брав участь в обороні Харкова, Києва, Херсона,

Ростова-на-Дону; визволенні Харкова, Києва, Житомира, Тернополя, Львова, а також Кракова, Праги. Був поранений і контужений».

На парадному піджаку, що його поет соромився вдягати навіть у свята,— стрічки орденів Вітчизняної війни обох ступенів, Червоної Зірки, Дружби народів, «Знак Пошани» і безліч медалей.

В «Избранном» кращі твори про війну зібрано в розділі «Фронт». У них — справжня історія Великої Вітчизняної, конкретні свідчення очевидця «дней поражений и побед», скорбота відступу…

Толпы беженцев. Дети и скарб на возах, в тучах пыли и мух угоняемый скот.

Долго с камнем в груди, темнотою в глазах мы глядим молчаливо на этот исход…

А в «Дороге на Николаев» — вірші з 1941 р.— особливо запам’ятовується образ военного лихоліття:

Дома, возмездие и гнев за каждой стенкой притаив, стоят, от сажи потемнев, глаза бумагой залепив.

Безпосередні враження тяжких доріг війни, прості щоденникові записи несуть таку емоційну наповненість, що й через десятиліття їх не можна читати й слухати без хвилювання. І тому особливо зрозумілі щирий гнів та обурення поета, викликані повідомленнями про те, що кіноепопея про Велику Вітчизняну війну йшла в кінотеатрах СІЛА під назвою «Невідома війна».

Я, пройдя среди громов и средь молний, лютый холод изведав и зной, до скончания дней переполнен «неизвестною» этой войной.

Та и серед громів і блискавок, у важкі и сумні хвилини вшни рядки Леоніда Вишеславського сповнені найщирішої віри в Перемогу. В одному з найкращих своїх творів, а може, і всієї воєн- ноі лірики — «Чайка», що дав назву одній із його книжок, поет вимовив слова, які стали рефреном для багатьох:

Нам было дано возвратиться.

Такими уж мы рождены.

Написано ці рядки в серпні 1942 р. Вірш про мудрокрилого птаха чайку, яка крізь бурі та знегоди завжди повертається до рідного гнізда, прикрашав чимало збірок поезії воєнних років і книжки автора.

Хрестоматійні рядки про війну Леоніда Вишеславського, що стали відомими всьому світу, процитувала перша людина Землі, яка побувала в космосі. Юрій Гагарін прочитав їх, відповідаючи на запитання допитливих кореспондентів: «Чи любите ви поезію?» Він пам’ятав вірші про солдата, який дві ночі не стулив очей біля кулемета й першим на світанку ввірвався до визволеного міста.

Он слезы радости заметил в глазах у женщины чужой.

Невдовзі в газеті з’явився ще один виступ Гагаріна. Перший космонавт написав, що йому дуже сподобалися вірші Леоніда Вишеславського: у них без зайвих слів, коротко і ємно сказано про головне.

Зоряні сонетит

«Пачка стихов», відправлена в «Правду»,— рукопис книги Леоніда Вишеславського «Звездные сонеты», що принесла пізніше особливу популярність українському поетові. А стаття Юрія Гагаріна у відповідь на його лист стала передмовою до них. Хочеться процитувати її майже повністю. «Поет Леонід Вишеславський, чий вірш «Визволитель» був згаданий у книжці «Дорога в космос», надіслав мені рукопис своєї нової поетичної збірки «Зоряні сонети». Мені дуже сподобалися ці вірші. Це краще, що за останній час я читав про космічні польоти…

Леонід Вишеславський малою кількістю слів сказав багато

Ця невеличка книжечка, що принесла поетові справжню славу, визрівала не один рік. У ній успадковане від вітчима і дядька прагнення до розгадки таємниць світобудови, вміння бачити і рух небесних світил, і кульбабу, що тягнеться до сонця, і пробудження від зимової сплячки «маленького муравья». А ще — здатність у порухах материнської руки, яка розгойдує дитячу колиску, бачити вічність. Завдяки цьому «Звездные сонеты» сповнені глибокої людської мудрості, ніжності та краси, вчать осягати «души неведомые дали, миры звезд».

А головне — любити.

Любимый мой,какие в мире звезды!

Ты погляди! Ты только погляди!

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: