Російськомовна українська поезія та її особливості

 

Російськомовна українська поезія та її особливості

 

На початку XXI ст. в українському літературознавстві ро­сійськомовні художні твори, написані українцями впродовж ХУІІІ-ХХ ст., тільки-но починають досліджуватися в контек­сті розвитку національного письменства. Проте проблема пере­гляду й переоцінки художньої спадщини іншомовних літера- торів-українців є однією з найактуальніших, тому що суспіль­ство в силу різних обставин, а передовсім через нерозробленість механізмів ідентифікації іншомовної творчості наших співвіт­чизників, ще не схильне сприймати російськомовну художню спадщину І. Богдановича, М. Ушакова, Л. Кисельова, Л. Вишенського, Б. Чичибабіна, Г. Винського, В. Наріжного, О. Сомова, М. Маркевича, А. Погорільського, М. Гоголя та інших у контек­сті українського письменства.

Доцільність опрацювання російськомовної прози М. Ушакова, Л. Кисельова, Л. Вишенського, Б. Чичибабіна в річищі розвитку української літератури обумовлюється тим, що в ній знайшли своє втілення й осмислення національні історія, міфологія, усна народна творчість, етнографія, література, тобто народний дух, світогляд, мораль, які вони трансформували та презентували в іноземному культурному просторі. Виправданість вивчення художнього доробку літераторів у системі національного пись­менства виправдовується ще й тим, що вони, як свідчать твори, листи, спогади рідних, друзів, були свідомими свого українського походження.

 

Життя й творчість Миколи Ушакова

Микола Миколайович Ушаков (1899-1973) — один з най­більш помітних російськомовних поетів України, відомий також своїми перекладами творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Укра­їнки, П. Тичини, В. Сосюри. М. Рильського та інших українських поетів і письменників. За заслуги перед радянською літерату­рою в 1973 р. поет був нагороджений Державною премією У PCP імені Т. Шевченка. З 1995 р. Національна спілка письменників України присуджує українським поетам, які пишуть російською мовою, літературну премію ім. М. М. Ушакова.

Життя й творчість Леоніда Вишеславського

Дитинство.

Вишеславський Леонід Миколайович народився 18 березня 1914 р. в м. Миколаєві в сім’ї інженера. З 1922 р. жив і навчався в Харкові. (Дід одержав парафію у Павлівці, і майбутній поет певний час навчався в школі, викладання в якій велося україн­ською мовою).

Это там предо мною возник в блеске вишен, лент и губ девичьих, многострунный песенный язык — истинная нежность и величье.

Навчався Леонід Вишеславський у цій школі недовго, а потім, як він сам напише, «батьки відвезли мене до Харкова».

Харків — особливий розділ у житті поета-початківця. Свій пер­ший вірш написав він саме в Харкові в березні 1925 р. Харків — це і його дружба, і по-справжньому родинні стосунки з двома цікавими, видатними людьми — вітчимом Леонідом Гавриловичем Платоновим, захопленим викладачем біології, людиною величез­них знань і надзвичайно широкого кругозору, а також його рід­ним братом, українським письменником і вченим Юрієм Плато­новим. Від них — любов до біології та астрономії.

Але Харків — це й школа «Металіст», і перші публікації в журналах «Красное слово» і «Молодая гвардия». Юний поет, розкритикований за вірші «Природа» і «Солнце», за порадою стар­ших колег, написав вірші «Ударная ночь» та «Бригада литейщи­ков». На той час він був уже студентом робфаку.

Фронт.

Про серце, що птахом випурхнуло з грудей вмираючого, заві­яного заметіллю солдата,— одна з найкращих ліричних балад Вишеславського. Свого часу вона запала в душу не одному юно­му поетові й читачу. З неї Іван Драч розпочав і свою перед­мову до двотомника «Избранного» Леоніда Вишеславського — «...И выпорхнуло сердце».

Поезію неможливо переказувати. Її треба читати рядок за ряд­ком. І не процитувати тут баладу. Динамічна, емоційна, вона свого часу неодноразово звучала по радіо та з естради. Душев­ністю и щирою скорботою зворушували слова про бійця, який замерзає в степу,— «кругом враги, и некуда податься».

К утру замерзший человек уснул навек. На крылья век слетел уже усталый снег.

Не слышит мертвый ничего...

А из-под куртки у него вспорхнуло сердце.

Війну Леонід Вишеславський пройшов від першого до остан­нього її дня. З липня 1941 р. й до самої Перемоги. Пішов на фронт, будучи членом Спілки письменників, аспірантом університету й викладачем педінституту. В армії служив літпрацівником і спец- кореспондентом кількох армійських газет. Неодноразово бував на передовій. Перед закінченням війни став літпрацівником газет Південно-Західного та 1-го Українського фронтів. А якщо гово­рити мовою довідкового видання «Письменники України у Вели­кій Вітчизняній»: «брав участь в обороні Харкова, Києва, Херсона,

Ростова-на-Дону; визволенні Харкова, Києва, Житомира, Тер­нополя, Львова, а також Кракова, Праги. Був поранений і кон­тужений».

На парадному піджаку, що його поет соромився вдягати навіть у свята,— стрічки орденів Вітчизняної війни обох ступенів, Чер­воної Зірки, Дружби народів, «Знак Пошани» і безліч медалей.

В «Избранном» кращі твори про війну зібрано в розділі «Фронт». У них — справжня історія Великої Вітчизняної, кон­кретні свідчення очевидця «дней поражений и побед», скорбота відступу...

Толпы беженцев. Дети и скарб на возах, в тучах пыли и мух угоняемый скот.

Долго с камнем в груди, темнотою в глазах мы глядим молчаливо на этот исход...

А в «Дороге на Николаев» — вірші з 1941 р.— особливо за­пам’ятовується образ военного лихоліття:

Дома, возмездие и гнев за каждой стенкой притаив, стоят, от сажи потемнев, глаза бумагой залепив.

Безпосередні враження тяжких доріг війни, прості щоденни­кові записи несуть таку емоційну наповненість, що й через деся­тиліття їх не можна читати й слухати без хвилювання. І тому особливо зрозумілі щирий гнів та обурення поета, викликані пові­домленнями про те, що кіноепопея про Велику Вітчизняну війну йшла в кінотеатрах СІЛА під назвою «Невідома війна».

Я, пройдя среди громов и средь молний, лютый холод изведав и зной, до скончания дней переполнен «неизвестною» этой войной.

Та и серед громів і блискавок, у важкі и сумні хвилини вшни рядки Леоніда Вишеславського сповнені найщирішої віри в Пере­могу. В одному з найкращих своїх творів, а може, і всієї воєн- ноі лірики — «Чайка», що дав назву одній із його книжок, поет вимовив слова, які стали рефреном для багатьох:

Нам было дано возвратиться.

Такими уж мы рождены.

Написано ці рядки в серпні 1942 р. Вірш про мудрокрилого птаха чайку, яка крізь бурі та знегоди завжди повертається до рідного гнізда, прикрашав чимало збірок поезії воєнних років і книжки автора.

Хрестоматійні рядки про війну Леоніда Вишеславського, що стали відомими всьому світу, процитувала перша людина Землі, яка побувала в космосі. Юрій Гагарін прочитав їх, відповідаючи на запитання допитливих кореспондентів: «Чи любите ви поезію?» Він пам’ятав вірші про солдата, який дві ночі не стулив очей біля кулемета й першим на світанку ввірвався до визволеного міста.

Он слезы радости заметил в глазах у женщины чужой.

Невдовзі в газеті з’явився ще один виступ Гагаріна. Перший космонавт написав, що йому дуже сподобалися вірші Леоніда Вишеславського: у них без зайвих слів, коротко і ємно сказано про головне.

Зоряні сонетит

«Пачка стихов», відправлена в «Правду»,— рукопис книги Леоніда Вишеславського «Звездные сонеты», що принесла пізніше особливу популярність українському поетові. А стаття Юрія Гага­ріна у відповідь на його лист стала передмовою до них. Хочеться процитувати її майже повністю. «Поет Леонід Вишеславський, чий вірш «Визволитель» був згаданий у книжці «Дорога в кос­мос», надіслав мені рукопис своєї нової поетичної збірки «Зоряні сонети». Мені дуже сподобалися ці вірші. Це краще, що за остан­ній час я читав про космічні польоти...

Леонід Вишеславський малою кількістю слів сказав багато

Ця невеличка книжечка, що принесла поетові справжню славу, визрівала не один рік. У ній успадковане від вітчима і дядька прагнення до розгадки таємниць світобудови, вміння бачити і рух небесних світил, і кульбабу, що тягнеться до сонця, і про­будження від зимової сплячки «маленького муравья». А ще — здатність у порухах материнської руки, яка розгойдує дитячу колиску, бачити вічність. Завдяки цьому «Звездные сонеты» спо­внені глибокої людської мудрості, ніжності та краси, вчать ося­гати «души неведомые дали, миры звезд».

А головне — любити.

Любимый мой,какие в мире звезды!

Ты погляди! Ты только погляди!

Рецензенти книги й дослідники творчості Вишеславського у своїх відгуках про «Звездные сонеты» відзначали не тільки їхню філософську глибину, емоційність та духовну наповненість, а и новаторський підхід поета до самої форми вірша, яку він май­стерно використовував, описуючи події, що вразили світ: «Про­шло лишь сто, сто небольших минут, а на Земле уже иная эра, которую космической зовут»,— і тут же — розмірковування про споконвічні людські почуття та пориви, що прийшли до нас із найглибших часів:

«Видишь сад? Он твой. А я твоя навеки»...

Є в «Звездных сонетах» і один чудовий вірш, що виявився пророчим,— «Сонет моей звезды»:

У каждого своя звезда.

Об этом давным-давно от бабки слышал я и, всматриваясь в звездные края, я думал: и моя там светит где-то...

Початок шістдесятих. Цій невідомій зірці звіряв свою душу поет і шукав, дивлячись у небо: «Де ж вона?»

У жовтні 1986 р. Леонід Вишеславський одержав конкретну відповідь на своє риторичне запитання. Це було «Почесне сві­доцтво» Інституту теоретичної астрономії Академії наук СРСР, який очолював у Радянському Союзі дослідження малих планет, підписане директором Інституту теоретичної астрономії С. Лав­ровим і першовідкривачем М. Черних. У ньому повідомлялося: «Цим свідчить, що мала планета № 2953, відкрита радянськими астрономами, одержала назву на честь Леоніда Миколайовича Вишеславського. Відтепер ця невід’ємна частина Сонячної сис­теми називатиметься мала планета (2953) УУвНЕЗЬАУІА (Вишес- лавія)».

Народився 18 березня 1914 р. в м. Миколаєві в сім’ї інже­нера. 1938 р. закінчив філологічний факультет Київського уні­верситету. Під час Великої Вітчизняної війни був військовим кореспондентом. Після війни захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук. Тривалий час був відповідальним редактором журналу «Радуга». Поет писав росій­ською мовою.

Перші вірші були надруковані в 1933 р. у московському жур­налі «Молода гвардія». 1936 р. у Києві вийшла перша книжка віршів. 1938 р. і перша збірка «Здрастуй, сонце!» Збірка «Чайка» (1946) (кращі вірші фронтових років). Збірки «Подвиг мрійни­ків» (1949), «Пісня з Дніпра» і «Молодість світу» (1951), «Шля­хами правди» (1952), «Спорідненість» (1955), «Простір» (1956), «Єдність землі» (1958), «Щедрість» (1960) — вірші післявоєнного часу відтворюють трудовий ентузіазм, героїку мирної праці.

У книгах «Зоряні сонети» (1962), «Садівник» (1968), «Лоно» (1972), «Сковородинівське коло» (1980), «Сніжна весна» (1981) та ін. головна увага звернена на сучасність і моральні проблеми епохи.

Книги «Піонерська таємниця» (1950), «Марусин букет» (1953) написані для дітей.

Він є автором літературознавчих досліджень про творчість В. Маяковського, статей з питань сучасного літературного про­цесу, передмов до збірок молодих поетів, рецензій.

За двотомник віршів «Основа» (1974) і збірку «Поезії» (1974) удостоєний премії імені П.Г. Тичини «Чуття великої родини» (1975).

За збірку «Близька зоря» (1983) удостоєний Державної пре­мії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Зробив переклад російською мовою твори Т. Шевченка (поеми «Мар’яна — черниця», «Царі», «Псалми Давидові» таін.), М. Ста- рицького (вірш «Дивлюсь на тебе і минуле...»), кілька сонетів

I. Франка, Лесі Українки, вірші М. Рильського, М. Бажана, П. Тичини. У його перекладі окремими книжками вийшли твори В. Ткаченко, М. Гаска, О. Сороки, В. Бровченка.

Українською мовою окремі твори Л. М. Вишеславського пере­клали М. Рильський, П. Тичина, М. Бажан, В. Сосюра, В. Бров­ченко, А. Кацнельсон, О. Ющенко та ін.

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>

Пошук на сайті: