Експресіонізм — літературно-мистецька стильова течія початку XX ст.

 

Експресіонізм (від франц. expression — вираження, вираз­ність) — літературно-мистецька стильова тенденція авангардизму, що сформувалася в Німеччині на початку XX століття. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегу­манізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на роз­пад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст.

Визначальні риси експресіонізму:

• зацікавленість глибинними психічними процесами;

• заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;

• оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образ­ності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як гли­бокий ліризм і всеохоплюючий пафос;

• суб’єктивізм і зацікавленість громадянською темою.

В український літературі експресіонізм започаткував Василь Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив Осип Туринський повістю «Поза межами болю». У стильову течію екс­пресіонізму частково вписується творчість Миколи Куліша («97»), частково — Миколи Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза Миколи Хвильового (зокрема твір «Я (Романтика)»), Івана Дніпровського, Юрія Липи, Тодося Осьмачки.