Імпресіонізм — визначення
Імпресіонізм — художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст., насамперед у малярстві. Визначення походить від назви картини Клода Моне «Враження. Схід сонця» («Impression. Soleil levaht», 1873). Наприкінці XIX ст. імпресіонізм поширився в європейському письменстві. Засновниками літературного імпресіонізму вважаються брати Конкури. Виявився він також у творчості Ґі де Мопассана, М. Пруста, К. Гамсуна, О. Уайльда, Р.Л. Стівенсона, А. Шніц- лера, А. Чехова, І. Буніна, А. Анненського та ін.
Визначальні риси імпресіонізму:
• зображується не сам предмет, а враження від нього («Бачити, відчувати, виражати — в цьому все мистецтво»,— проголошували Едмонд і Жуль Конкури);
• імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум;
• відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністі найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній у конкретній реальності;
• часопростір ущільнюється й подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;
• герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;
• найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом.
Поетика імпресіонізму відбилася у творчості М. Коцюбинського, В. Стефаника, М. Черемшини, частково О. Кобилянської, а також Г. Михайличенка, М. Хвильового, Є. Плужника та ін.