Імпресіонізм — визначення

 

Імпресіонізм — художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст., насамперед у малярстві. Визначення походить від назви картини Клода Моне «Враження. Схід сонця» («Impression. Soleil levaht», 1873). Напри­кінці XIX ст. імпресіонізм поширився в європейському пись­менстві. Засновниками літературного імпресіонізму вважаються брати Конкури. Виявився він також у творчості Ґі де Мопассана, М. Пруста, К. Гамсуна, О. Уайльда, Р.Л. Стівенсона, А. Шніц- лера, А. Чехова, І. Буніна, А. Анненського та ін.

Визначальні риси імпресіонізму:

•     зображується не сам предмет, а враження від нього («Бачити, відчувати, виражати — в цьому все мистецтво»,— проголо­шували Едмонд і Жуль Конкури);

•      імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум;

•     відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксу­вати реальні моменти, імпресіоністі найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній у конкрет­ній реальності;

•     часопростір ущільнюється й подрібнюється, предметом мис­тецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, від­биті у свідомості персонажа;

•     герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю актив­ністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;

•     найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Укра­їнський імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскра­віше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та симво­лізмом.

Поетика імпресіонізму відбилася у творчості М. Коцюбин­ського, В. Стефаника, М. Черемшини, частково О. Кобилянської, а також Г. Михайличенка, М. Хвильового, Є. Плужника та ін.